Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Новорічне привітання фінського президента із попередженням для росіян викликало в останніх неабияку злість. Адже шовіністична Москва ніколи не забуде приниження, яке відчула під час підкорення нечисленного північного народу 80 років тому.
За офіційними даними, «непереможна і легендарна» Червона Армія у Зимовій війні 1939−1940 року втратила вбитими та померлими від ран у майже 8 разів більше, ніж фінські збройні сили. Усі дослідники радянсько-фінської війни дотримуються однієї думки: СРСР у ажіотажі захоплення колишніх імперських території був абсолютно не готовим до війни в суворих умовах Карелії чи Фінляндії.
Величезна Росія перед тим, як завалити фінів нескінченими потоками «гарматного м’яса», про яке за кілька років Жуков скаже: «баби ще понароджують» — провела низку безславних операцій та битв, про деякі з яких нагадує АрміяInform.
читайте також:
Битва під Кельєю, 25-27 грудня 1939 року
Перший ключовий бій наприкінці 1939 року відбувся під фінським селом Келья (нині перейменоване окупантами на селище Портове Ленінградської області). Після кількатижневої масованої артпідготовки рано вранці під покровом темряви радянські солдати перетнули озеро Суванто (російською — Суходольське озеро) та під прикриттям артилерії розпочали атаки на три плацдарми: Патонімі, Волоссуле та Келья.
За спогадами очевидців, лід Суванто був буквально завалений трупами, а найбільшого успіху фіни досягли в боях під Кельєю, де, окрім іншого, заволоділи великою кількістю трофейної зброї: щонайменше 12 протитанкових гармат, 140 кулеметів, 200 ручних кулеметів, 1,5 тис. гвинтівок.
«Зозулі» з рушницями на горі Соловарака
Прикладом жорстоко програної Росією «окопної війни» є робота фінських снайперів. Серед місць, де несамовиті атаки радянців протягом всієї війни, аж до початку березня 1940 року, наштовхувалися на запеклий опір фінів, були позиції біля гори Соловарака у місті Кола (нині під окупацією у складі Мурманської області).
Неперевершені фінські снайпери, які за навички маскування отримали прізвисько «зозулі», на цій ділянці фронту знищили незліченну кількість московських командирів та рядових РКЧА.
Бої під Петсамо — гірке протверезіння окупантів
У січні-лютому радянські війська найглибше проникли на територію Суомі в районі селища Петсамо (під окупацією — Печенга). Проте це просування коштувало московським силам вторгнення неймовірних втрат: фінські підрозділи, до складу яких входило багато жителів довколишніх сіл, уміло використовували знання місцевості та знищували супротивника сотнями. Дійшло до того, що після одного з нічних боїв під Петсамо трибунал навіть приговорив командира роти 273-ї полку РКЧА до розстрілу — самовпевнені окупанти за кілька годин бою втратили половину особового складу.
Укріпрайони Сумми — кладовище для тисяч росіян
Однією з найбільш значущих операцій радянсько-фінської війни став прорив лінії Маннергейма, а найбільший удар росіяни сконцентрували в районі села Сумма, де й фінський головнокомандувач передбачив головний удар противника. Нині укріпрайони Сумма-Хотінен та Сумма-Ляхде зайняті військовою частиною та полігоном окупантів, а у 1939−1940 роках тут тривали чи не найбільш кровопролитні бої Зимової війни.
Військові історики зазначають, що раніше настільки масованому артобстрілу та авіаційному бомбардуванню позиції військ не наражалися ніколи в історії світових воєн. Варто лише сказати: щодоби радянські війська випускали по фінських укріпленнях понад три тисячі снарядів.
Незважаючи на небачену артилерійську підготовку та підтримку пів тисячі літаків, 16 дивізій Червоної Армії, що брали участь у наступі, несли неймовірно великі втрати. Нечисленні сили фінів були змушені відступити, лише коли з’явилася неминуча загроза повного оточення.
До речі, Гітлер, якому німецький Генштаб доповів про результати цієї битви, оцінив аналіз експертів так: «Російська маса не може розглядатися як серйозний противник для армії із сучасним оснащенням та кращим керівництвом».
Як фіни знищили дві дивізії Червоної Армії на Раатській дорозі
Справжню бійню влаштували фіни радянським військам у битві на Раатській дорозі в районі міста Суомусаллмі. Ця безславна сторінка радянської військової історії завершилася знищенням двох стрілецьких дивізій РКЧА.
Одразу після вторгнення на фінську територію у листопаді 1939 року 163-тя дивізія Червоної армії виявилася відрізаною від основних сил та постачання провізією і боєприпасами — фінські війська грамотно перекрили Раатську «дорогу життя», якою здійснювалося забезпечення передових частин агресора.
Москва направила на виручку іншу 44-ту гірськострілецьку дивізію та два батальйони від 305-го і 662-го стрілецьких полків, які благополучно були так само оточені. Радянські з’єднання й підрозділи скуштували безперервні атаки фінських лижних «летючих загонів» та інших напівпартизанських засобів бою так званої тактики «мотті», а 40-градусні морози довершили справу фінських куль та клинків.
У підсумку, бригадне керівництво більшовицьких загарбників вчергове підтвердило гасло «росіяни своїх не кидають» — тобто ганебно втекло з поля бою, а абсолютна більшість особового складу, солдатів і червоних командирів, назавжди залишилася в фінський землі. Варто зазначити, що й у Москві гідно оцінили полководницьку майстерність командування 44-ї дивізії: і комбрига, і начальника штабу разом із політруком розстріляли просто перед строєм.
… Зимова війна завершилася підписанням Московського мирного договору, що зафіксував відторгнення від Фінляндії значної частини її території. Але росіяни ніколи не забудуть ціну, яку заплатили за цю криваву перемогу. А якщо забудуть, то ми їм нагадаємо ще й те, що після підписання таємної змови з Гітлером (пакту Молотова-Ріббентропа) й військової агресії проти Фінляндії та загарбання сусідських територій Радянський Союз виключили зі складу Ліги Націй, попередниці ООН.
