Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Співпраця України з Північноатлантичним альянсом триває в межах декількох напрямів, одним з яких є програма «Партнерство заради миру». За свою майже 30-річну історію програма істотним чином змінилася, зокрема й щодо України. Нині триває напрацювання нових механізмів взаємодії нашої держави з країнами НАТО. Про історію та перспективи програми далі в матеріалі.
Почати історію «Партнерства заради миру» треба з того, що завершення «холодної війни» наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр. кардинальним чином змінило архітектуру європейської безпеки. Розпад СРСР, виведення радянських військ із сателітів Москви у Східній Європі, де вже було повалено комуністичні режими, розпуск Організації Варшавського договору. Такими були реалії того часу, коли було зруйновано «залізну завісу», а майбутнє бачилося безтурботним, адже все невдовзі мало стати демократичним, відкритим та вільним.
Для НАТО, яке було основним військовим альянсом Заходу, це означало перебудування своєї стратегії щодо країн, які колись були ворожими, а тепер вже були в перехідному стані на шляху до представницьких демократій. Тому на початку 1990-х рр. в Альянсі вирішили запропонувати посткомуністичним країнам доєднатися до програми «Партнерство заради миру».
США виклали суть цієї програми в жовтні 1993 року під час зустрічі міністрів оборони країн НАТО в Травемюнде. А формальний її початок відбувся на саміті НАТО у Брюсселі в січні 1994 року.
Відповідно до нещодавно розсекречених документів, держсекретар США Воррен Крістофер запевнив російського президента Бориса Єльцина під час зустрічі в 1993 році, що «Партнерство заради миру» не означає розширення НАТО, а скоріше включення Росії до співпраці з Альянсом. Хоча вже тоді були чіткі плани щодо долучення країн Східної Європи до Альянсу — як і виклики з російського боку як відповідь на ці дії. У Стратегії НАТО з розширення та трансформації від 7 вересня 1993 року було вказано «меморандум, який містить конкретний календар розширення НАТО та груп країн, які мають бути прийняті, причому в групі 2005 року навіть зазначено Росію та Україну». Водночас у документі вказувалося, що у разі відновлення тоталітаризму в Росії або виникнення загрози для держав регіону необхідно зупинити розширення НАТО на третьому етапі (Румунія, Албанія, країни Балтії).
Доцент кафедри політології та національної безпеки Національного університету «Острозька академія» Тарас Жовтенко вважає, що на своїх початках програма «Партнерство заради миру» мала досить амбітні цілі щодо співробітництва з країнами на схід від кордонів НАТО. «Не можна сказати, що це була певна альтернатива розширенню Альянсу, але в принципі це був формат, де можна було б залучити до такої безпекової співпраці країни колишнього СРСР. Програма була націлена передусім на практичну взаємодію та співпрацю», — зазначив Тарас Жовтенко.
Всього до програми «Партнерство заради миру» доєдналося 27 країн. З часом майже половина з них стали членами НАТО. Це Польща, Угорщина, Чехія (1999); Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія (2004); Албанія, Хорватія (2009); Чорногорія (2017) та Північна Македонія (2020).
Україна долучилася до ПЗМ в лютому 1994 року, коли міністр закордонних справ України Анатолій Зленко підписав відповідний рамковий документ. У 1995 році Україна направила до Координаційного центру в Монсі та штаб-квартири НАТО у Брюсселі офіцерів зв’язку.
Саме під егідою «Партнерства заради миру» українські військові брали участь у миротворчих операціях по всьому світу. Ця співпраця триває й нині. Окремо треба сказати про програму НАТО «Наука заради миру й безпеки», яка стосується надання грантової підтримки досліджень у галузі біології, фізики, хімії, екологічної та інформаційної безпеки. Окрім наукового виміру, є ще й освітній, а саме програма удосконалення військової освіти (DEEP).
Аналогічно співпраця полягала в участі українських військових у спільних навчаннях НАТО. Вперше сили НАТО провели військові навчання з учасниками країн колишньої Організації Варшавського Договору в Польщі 1994 року — «Міст співробітництва».
На думку Тараса Жовтенка, після 2014 року співпраця України з НАТО істотним чином змінилася. «Коли Україна офіційно закріпила своє бажання інтегруватися до НАТО, все змінилося. Тоді «Партнерство заради миру» стало одним з інструментів практичного виміру інтеграції в Альянс, впровадження стандартів НАТО, наближення найкращих практик безпекових інституцій країн-членів цієї організації. Це був той етап, коли нас застала російська агресія. Уже в цьому новому форматі додалася співпраця по лінії нашої спроможності протидіяти російській гібридній агресії», — підкреслив політолог.
У грудні цього року було повідомлено про схвалення Кабміном нового документа під назвою «Меморандум про домовленість між урядом України та Організацією НАТО зі зв’язку та інформації стосовно співробітництва з питань консультацій, управління, зв’язку, розвідки, спостереження та рекогносцировки в рамках програми НАТО «Партнерство заради миру».
Політолог Тарас Жовтенко вважає, що підписання нового меморандуму свідчить про прагнення НАТО вийти на ефективніші форми співпраці з Україною. «Оцей меморандум дуже чітко лягає в пріоритети цієї програми (Партнерство заради миру. — Ред.). Але з іншого боку — головний напрям цього меморандуму чітко відображає пріоритет одного із трастових фондів, які були створені в НАТО після початку російської агресії проти України для підтримки нашої держави. Ми пам’ятаємо, що тематично один з цих 4 фондів був заточений під безпеку комунікацій. Гадаю, що з точки зору НАТО тут є раціональне поєднання двох інструментів — передусім нових інструментів трастових фондів, а з іншого боку — залучення вже наявних форматів для того, щоб ті кошти у фондах були витрачені максимально результативно», — резюмував Тарас Жовтенко.
читайте також:
З огляду на сучасний рівень кіберзагроз, які стали не меншим викликом, ніж збройна агресія, достатньо важливо приділяти увагу захищеності засобів зв’язку, а також критичної інфраструктури. Щодо цього Тарас Жовтенко висуває тезу, що в Україні з НАТО не було достатньо активного обміну інформацією в галузі комунікацій. А так це свідчить про новий рівень співпраці.
«Питання безпеки комунікацій з нашого боку конфіденційна, а по-друге, в такому форматі в нас ще не дуже багато практичних механізмів взаємодії з Альянсом. Цей меморандум, як і будь-який формат практичної співпраці між Україною і Альянсом з точки зору нашої кінцевої мети інтеграції (вступ до НАТО) — набагато результативніший і ефективніший метод, ніж будь-що інше. Як не згадати про принцип «інтеграція через співробітництво». Не через офіційні політичні моменти, а через показування спільної спроможності посилювати безпеку. Завдяки цьому буде зрозуміло, що ми інтегруємося з конкретними перспективами для Альянсу», — стверджує Тарас Жовтенко.
