Так мешканець Кропивницього відреагував на законні вимоги працівника Національної поліції України та військовослужбовців Збройних Сил України з ТЦК та СП…
Бердичівські гармаші долають психологічну смугу перешкод. Зовні це яскравий і видовищний процес, а для учасників заходу — непросте, однак цікаве завдання. Та головне — ефект від проходження, а він — неабиякий.
Як розповіли кореспондентові АрміяInform в артилерійській бригаді імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича, психологічну смугу перешкод нещодавно розробив начальник фізичної підготовки та спорту військової частини, тож для воїнів вона нова. До звичайної гармаші вже давно звикли, долаючи її по кілька разів на рік для складання нормативів. А ось психологічну — з вибуховими пакетами, справжньою кров’ю й нутрощами, пошуком схронів і багатьма перешкодами на шляху — вони проходять уперше.
— Взагалі, існує чимало настанов, наказів та інших нормативних документів щодо того, якою може бути психологічна смуга перешкод, і варіантів її облаштування, — говорить начфіз бригади майор Руслан Лук’янюк. — Це і настанови з фізичної підготовки, і з морально-психологічного забезпечення. Усі вони є гарним методичним підґрунтям у нашій роботі, втім, дозволяють і певну свободу дій щодо створення та облаштування перешкод на цій смузі. Передусім це пов’язано зі специфікою родів військ. Скажімо, у гірських штурмовиків — вона своя, у десантників — своя, в артилеристів, звісно, також чимало нюансів, які бажано врахувати під час облаштування психологічної смуги перешкод. Адже вона повинна якомога краще відповідати тим завданням, викликам і загрозам, з якими можуть стикнутися наші воїни під час виконання бойових завдань у районі проведення операції Об’єднаних сил і до яких мають бути готові.
Як розповідає офіцер, головне завдання психологічної смуги перешкод — навчити військовослужбовця долати страх у різних ситуаціях на полі бою. Тож начальник фізпідготовки бригади розробляв психологічну смугу перешкод з урахуванням ситуацій, що трапляються чи можуть трапитися з гармашами на війні. Процес подолання цієї смуги супроводжувався оголошенням різноманітних ввідних, що ускладнювали виконання завдання, але змушували командирів обслуг ухвалювати непрості рішення.
— Першопрохідцями психологічної смуги перешкод стали командири та головні старшини підрозділів, але кілька команд складалися з осіб рядового й сержантського складу, — продовжує майор Руслан Лук’янюк. — Надалі цю смугу проходитимуть розрахунки гармат, що тренуватимуться у складі артилерійських батарей. Узагалі, ці тренування відбуваються під час занять з фізпідготовки та відповідно до планів бойової підготовки. При цьому немає чіткого визначення, скільки разів на рік особовий склад має проходити цю смугу. Все залежить від рівня фізичної, морально-психологічної підготовленості військовослужбовців та злагодженості підрозділів. Це бачить командир і саме він вирішує, потрібно проводити ці заняття, приміром, щомісяця, раз у квартал чи двічі на рік. Особисто моя думка така: в цілому тренування на психологічній смузі перешкод для підрозділу достатнього проводити 4 рази на рік — щоквартально.
Тож з чого складається ця смуга у бердичівських гармашів та за якою легендою відбувається її подолання?
Артилеристи, які під час занять з бойової підготовки та реальної бойової роботи не просто вкладаються у нормативи, а й часто-густо перевищують їх удвічі, а то й утричі, знають, наскільки важливим є не лише їхній влучний вогонь, а й блискавичне залишення вогневих позицій. Втім, на початку війни на Сході це вдавалося не завжди. Тож воїни мають бути готовими до того, що може статися, якщо ворог на якомусь етапі все ж випередив їх та завдав вогневого ураження. Відповідно до цього варіанта розвитку подій і розроблявся сценарій психологічної смуги перешкод. Усі перепони й загрози на ній не перелічуватимемо, проте зазначимо, що, зокрема, тут відбувалося. Це і мінометний обстріл противником, коли під вибухи імітаційних засобів військовослужбовці ховались у спеціально підготовлених вирвах, і відхід від переслідування, і втеча з полону, і обкатка танками та багато інших ввідних.
Так, до прикладу, гармаші змушені були розпочинати подолання смуги без зброї та екіпірування і на початковому етапі знайти замаскований схрон, у якому було багато всього. Тоді командир мав ухвалити рішення, що саме знадобиться йому та його підлеглим. Адже взяти все — просто нереально. Що брати передусім? Зброю? Аптечку? Кішку чи інший інвентар? Адже вони не знали, що попереду — багато умовних розтяжок чи, приміром, поранених. Тут у лічені секунди все вирішував досвід командирів, їхня командирська інтуїція, якщо хочете.
Подолання зараженої ядучим димом ділянки місцевості, колючого дроту, завалів дерев — чого тут тільки не було. Навіть кров і тельбухи, що були розлиті й розкидані після вибухів були не бутафорськими, а справжніми — хоча, звісно, тваринного походження. Довелося згадувати й математику, адже було й таке завдання — перенести 500 кг боєприпасів. І знаючи, скільки важить один ящик зі снарядами, командири гармат вираховували, скільки ходок потрібно зробити та скільки людей залучити.
Психологічну смугу перешкод подолали всі. Втомлені, але задоволені собою гармаші з честю пройшли це випробування на умовному полі бою.
Фото Олега Калашнікова
