Про все це та інше кореспондентка АрміяInform запитала в начальника Управління гуманітарного забезпечення Міністерства оборони України Діани Копаниці. За останні три…
Три десятиліття тому не існувало такого виду Збройних Сил України, як Повітряні Сили. На той час у спадок від радянської армії українському війську дісталися два окремі види — Військово-Повітряні Сили та Війська протиповітряної оборони. І кожен із них з того часу пройшов великий шлях становлення та реформування до об’єднання в єдиний військовий організм.
Після проголошення у 1991 році державної незалежності та суверенітету України й розпаду СРСР ми успадкували одне із найпотужніших авіаційних угруповань у світі. Воно налічувало понад 1000 літальних апаратів різних типів. За кількісним показником військова авіація України 1992 року поступалася лише авіації Сполучених Штатів, Росії й Китаю та була найчисленнішою в Європі. Також варто зазначити, що більшість сучасних військових аеродромів СРСР була саме на території України, включаючи місця базування Ту-160, МіГ-29 й Су-27. На базі цього угруповання 17 березня 1992 року і були створені Військово-Повітряні Сили України.
На час формування Військово-Повітряних Сил на території України дислокувалося 669 військових частин ВПС, що входили до складу 4-х повітряних армій. А це — 10 авіаційних дивізій, 56 авіаційних полків, 12 авіаційних баз і навчальних полків, 3 навчальні центри та 7 військових навчальних закладів. Загальна чисельність цих сил становила 122 тисячі військовослужбовців та 27 тисяч працівників.
Столицею військової авіації України стало місто Вінниця, де був розташований штаб 24-ї Повітряної армії Верховного Головнокомандування. Саме він і став штабом ВПС незалежної української держави.
Складний шлях реформування та розвитку пройшли і Війська ППО. Україна успадкувала від Військ ППО СРСР сотні зенітних ракетних дивізіонів, сотні літаків-перехоплювачів та розгалужену радіолокаційну систему. Так, тільки 8-ма окрема армія протиповітряної оборони Військ ППО колишнього СРСР, яка перейшла під юрисдикцію України в 1991 році, налічувала близько 270 стартових позицій ЗРК та 7 винищувальних полків, на озброєнні яких перебувало 270 винищувачів. Але великою проблемою було те, що на території нашої держави залишався лише фрагмент, частина єдиної системи протиповітряної оборони Військ ППО колишнього СРСР. І для створення цілісної системи протиповітряної оборони необхідно було провести цілу низку організаційних заходів.
5 квітня 1992 року було створено Командування Військ Протиповітряної оборони України. Почалося формування нового виду ЗС України.
Окрім проблеми створення видів Збройних Сил молодої незалежної держави, поставала ще й проблема збереження кадрів. Адже, у своїх намаганнях отримати від радянського військового пирога якомога більший шматок у вигляді ОВТ та фахівців, Росія переманювала колишніх радянських офіцерів та генералів, спонукаючи їх не приймати Військову присягу на вірність українському народові, і навіть здійснювати втечу на вже українських бойових літаках до Росії. Не додавала оптимізму ця проблема й з огляду на скрутне економічне становище в Україні 90-х років. Утім, ВПС та Війська ППО України таки були створені й динамічно розвивалися, беручи участь у навчаннях всередині держави, а також у міжнародних проєктах та місіях.
Першою такою ластівкою міжнародного співробітництва стало демонстраційне турне авіаційної групи ВПС України Північною Америкою. У період з 8 травня до 5 листопада 1992 року українські льотчики провели у США та Канаді понад 30 виступів із практичними польотами, загальний наліт становив 103 години, було виконано 207 польотів на літаках МіГ-29 і МіГ-29УБ. Цей тур був присвячений першій річниці Незалежності України та 100-річчю української діаспори в Канаді. А основним завданням було репрезентувати громадянам Сполучених Штатів і Канади нову Україну.
У 1993 році транспортна авіація ВПС брала участь у гуманітарній операції в Грузії. Вертолітний загін, який налічував 15 вертольотів Мі-8МТ з Вапнярки й Херсона та два вертольоти морської авіації — Ка-27ПЛ та Ка-27ПС з Очакова, протягом двох тижнів здійснював евакуацію біженців із засніжених перевалів гірської Сванетії. Тоді українські екіпажі врятували майже 8000 життів грузинів та представників інших національностей. Це була перша миротворча місія України.
Ще одна цікава сторінка історії українських ВПС була написана у 2000 році. Тоді у квітні літак Іл-76 ВПС ЗС України взяв участь в арктичній експедиції «Україна — Північний полюс — 2000». Вона являла собою переліт за маршрутом Київ — Хатанга — Північний полюс — Хатанга — Київ і десантування парашутистів з літака Іл-76 на дрейфуючу крижину Північного полюсу серед безмежних вод Північного Льодовитого океану.
Крім того, напередодні розпочалася ще одна міжнародна місія ВПС України — цього разу на Крайній Півночі. У рамках міжнародної угоди українські транспортні літаки перевозили пальне та інші вантажі з авіабази ВПС США «Туле» до данської полярної станції «Норд» на острові Гренландія. Забігаючи наперед, можна сказати, що операція під кодовою назвою «Козаки на кризі» (пізніше — «Північний сокіл») тривала 11 років, упродовж яких українські екіпажі перевезли в інтересах ВПС Королівства Данія мільйони літрів пального та сотні тонн інших вантажів, заробивши для України мільйони доларів США. Зі свого боку більшість екіпажів літаків Іл-76 отримали безцінний досвід польотів в умовах Крайньої Півночі.
В Україні у цей період також тривала велика робота з ліквідації стратегічної авіації, відповідно до взятих нашою країною на себе міжнародних зобов’язань. Причинами цього стала ціла низка чинників. Зокрема, це й те, що Україна 1992 року підписала Лісабонський протокол до договору СНО-1, згідно з яким новоутворена країна зобов’язалася до 5 грудня 2001 року ліквідувати всі стратегічні засоби доставки ядерної зброї, і глибока економічна криза, що охопила України після виходу з СРСР, і масове скорочення і звільнення досвідчених льотчиків та інших фахівців, необхідних для експлуатації літаків стратегічної авіації, і закінчення ресурсу на ряд вузлів і агрегатів на тлі відсутності технічної підтримки заводів-виробників і конструкторських бюро, які залишилися на території Росії. Фінансування робіт з ліквідації стратегічної авіації України здійснювалося за рахунок коштів, виділених американським урядом у рамках угоди «Про надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї і запобіганні поширення зброї масового ураження».
У 1996–1999 роках Україна ліквідувала 29 стратегічних літаків-ракетоносців (10 Ту-160, 19 Ту-95МС) і 487 крилатих ракет Х-55. У 1999-2000 роках, відповідно до міжурядової угоди, Україна передала Росії 8 Ту-160, 3 Ту-95МС і 581 крилату ракету Х-55 у рахунок сплати українського боргу за поставлений природний газ на суму $ 285 млн. Після 2000 року процес утилізації та передачі стратегічних літаків та ракет тривав.
Разом із тим нарощувалася боєздатність авіації, що була залишена в бойовому складі ВПС України. Так, у серпні 1996 року на полігоні «Київ-Олександрівський», вперше в історії вітчизняних Військово-Повітряних Сил, відбулось велике показове льотно-тактичне навчання «Серпень-96». Його основною метою було відпрацювання бойових дій бомбардувального авіаполку по аеродромах противника. Головна роль відводилась бомбардувальникам Су-24. Завдання прориву ППО виконували штурмовики Су-25, а прикриття — винищувачі Су-27. До навчань було залучено близько 600 учасників з льотного та інженерно-технічного складу, 55 бойових літаків, 4 гелікоптери та два безпілотні літаки ВР-2 «Стриж».
У жовтні 1999 року відбулись комплексні дослідницькі навчання «Дуель-99». За навчаннями спостерігали 7 міністрів країн СНД, зокрема, глави військових відомств Росії, Грузії, Вірменії, Білорусі, Молдови і Таджикистану. У маневрах взяли участь понад 20 командних пунктів і пунктів управління, 30 зенітних ракетних дивізіонів, 52 літальні апарати.
Окрім навчань, у перше десятиріччя існування українських ВПС відбувалися й авіаційні шоу. Так, наприклад, у масштабному авіашоу на аеродромі «Чайка» під Києвом, що було приурочене до дня проголошення Незалежності України і відбулося 24 серпня 1997 року, взяли участь 25 типів літальних апаратів. Під час шоу свій перший публічний виступ здійснила пілотажна група «Українські соколи».
Пізніше «Українські соколи» взяли участь у багатьох авіаційних показах та шоу як всередині країни, так і за її межами. Зокрема, у червні 1998 року в рамках програми «Авіабази-побратими» український військовий льотчик підполковник Іван Черненко на винищувачі Су-27 здійснив трансатлантичний переліт з Миргорода у США — на базу Сеймур-Джонсон 4-го винищувального авіакрила ВПС США.
Перше десятиліття історії Військ ППО ознаменувалося створенням з окремих з’єднань та об’єднань ППО колишнього Радянського Союзу замкнутого кола системи протиповітряної оборони України. Деякі комплекси та системи було знято з озброєння, деякі дивізіони — передислоковано. До 1997 року у складі зенітних ракетних військ було 160 дивізіонів із різними ЗРС та ЗРК на озброєнні. Скорочення чисельності сил та засобів ЗРВ здебільшого відбувалося за рахунок виведення з бойового складу окремих зразків ЗРК (С-75, С-125, «Круг» та «Куб»), а також за рахунок приведення зенітних ракетних полків С-300П до тридивізіонного складу.
Зенітні ракетні комплекси «Бук-М1» здобули досвід практичних бойових стрільб на полігоні «Чауда» в Криму, решта — готувалися до пусків ракет на зарубіжних полігонах відповідно до міжурядових домовленостей.
Перше десятиліття існування ВПС та Військ ППО України показало, що вони сформувалися як види Збройних Сил та є цілком боєздатними й ефективними, готуючись до виконання завдань за призначенням.
Далі буде…
