Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Коли навесні 2014-го почали формуватись перші добровольчі батальйони, харків’янин Василь Левченко зрозумів, що зможе бути корисним на фронті. Чималий досвід роботи виконробом будівельної компанії допоможе вправно облаштовувати укріплення, бліндажі, окопи…
Оскільки у Харкові підхожих батальйонів чоловік не знайшов, кинувся до столиці. Прямо з потягу — на Майдан. Там познайомився із представниками «Айдару», отримав «запрошення» приєднатись до батальйону та позивний «Святий». Надто вже щемливо розповідав про свою патріотичну позицію! Відтоді й закрутилось!
Василь, як потрапив на фронт влітку 2014-го, так з того часу і воює, майже без перерв. Тож досить типове запитання про кількість ротацій викликає у нього лише здивування.
— Та ми ж практично не виходимо! Хто його знає, яка ротація! Хіба після поранення трохи «перепочив», — говорить чоловік.
Оскільки воює «Святий» давно, географія його фронтових перипетій вражає. Які тільки населені пункти не доводилось йому захищати. Це і Старобільськ, Щастя, Трьохізбенка, Горлівка, Жолобок, Старогнатівка… Перераховувати можна довго, чоловік лиш резюмує: «Куди батальйон — туди і ми».
— Перше бойове хрещення було у Щасті, за два тижні після того, як потрапив на фронт, — пригадує воїн. — Ми взяли під контроль ТЕС, отримали наказ не допустити ворога. Ми практично не спали, постійно перебували у стані тривоги. Ворог обстрілював нас з танків та артилерії. Ситуація ускладнювалась тим, що ніхто не міг спрогнозувати, як зміниться ситуація за мить чи за тиждень. Намагатиметься противник піти далі чи ні.
Чоловік каже, що протягом тривалого часу думав, що народився в сорочці. Адже навіть з украй небезпечних боїв вдавалось вийти неушкодженим. Та у 2018-му під Жолобком янгол охоронець трішки «підкачав».
— Це був близький бій, відстань до ворога — якихось сотня метрів, ми навіть перегукуватись з бойовиками могли, — ділиться «Святий». — Я дістав мінно-вибухове поранення. За годину до цього ми втратили одного хлопця, інший був поранений, тож коли поранило мене, хлопцям було не просто, але ми витримали. Побратими, відстрілюючись, надали мені допомогу, евакуювали за першої ж можливості. Медики дістали уламок з легень, у нозі ж залишився «на згадку». Продовжує служити разом зі мною. Чому повернувся на фронт після поранення? А як інакше? Країну ж ще не звільнили від окупантів! Тож хоч і з уламком у нозі, але — до перемоги!
