Не таємниця, що росіяни почали дуже серйозну роботу з повернення власної техніки з країн третього світу «Українці показують просто феноменальні успіхи в частині винищення…
Який прапор був у Київській Русі?
Незважаючи на популярні сучасні теорії про дохристиянське походження нашого Державного прапора, розташування та тлумачення його кольорів, які символізують бога сонця Дажбога (жовтий-золотий) та небосхил (синій-блакитний), найімовірніше, вони є всього лише легендами. Адже жодних документальних, археологічних чи літописних свідчень, які могли б бодай опосередковано їх підтвердити, не знайдено.
Однак дослідники традицій Київської Русі відзначають наявність розвиненої знакової системи управління княжим військом. Воно не вирушало в похід і не вступало в бій без прапора.
Бойовий прапор, що визначав місце, де перебував командувач, у русичів називався стягом. У літописах є десятки згадок про нього: «знаменье глаголеть стяг, им же знаменают воеводы побіду», «знаменье же и стяг, ли хоруговь»,«Мстиславичи же не доїхавше повергоша стяг и побігоша», «Даниил… позрів же сім и сім и види стяг Василков», «стяги воткнуты», «стяги Олгови потопташа», «Полочане потоптали стяги Мстиславли», «и бысть січа зла; и потяша и стяговника нашего, и челку стяговую сторгоша с стяга», «И віда Мстислав стяг Володимерь Половчину, именем Куману, удав ему пішці, поставив и на правом крилі, и напя стяг Володимерь; и узри Олег стяг Володимерь, и убояся, и ужась нападе на нь и на вои его», «Давыда постави под стягом, а сам разділися на два полка», «Уже понизить стязи свои, вонзить свои мечи вережени»…
Проте немає жодної згадки про кольорову гаму чи символи, притаманні руським стягам. Очевидно, що в кожного князя, кожного бойового підрозділу вони були свої. Натомість маємо скупий опис трофейних стягів, захоплених князем Ігорем у половецьких вежах після першого бою: «Чрлен стяг, біла хорюговь, чрлена чолка, сребрено стружіе».
«Хорюговь» (тобто – корогва, хоругва), до речі,слово запозичене через тюркське посередництво в монголів, де воно теж означало прапор.
Цікавий матеріал щодо кольорів прапорів містять мініатюри Радзивіллівського літопису. На них є 213 зображень стягів, з яких 147 – червоні, решта – сині,зелені, брунатні або білі. Червоний колір на цих мініатюрах мають і більшість щитів воїнів, значно рідше зустрічається жовтий,ще рідше – інші кольори.
На мініатюрах іншої літописної пам’ятки − «Житія Бориса і Гліба» щити також червоні, а прапори – червоні й сині. Не виключено, що на цих прапорах були вишиті золотом хрести, герби та інші символи.
Карпатський фактор
На Закарпатті побутує легенда, що сині та жовті кольори прапора були споконвічними символами «Marchia Ruthenorum» (Руської марки, тобто краю русинів), вживалися легендарним князем білих хорватів Лаборцем, а потім подільським князем Федором Коріятовичем.
Перше документальне свідчення про поєднання синього і жовтого кольорів на прапорах руських (українських) військових підрозділів маємо в свідченнях про славнозвісну Грюнвальдську битву 1410 року, в якій об’єднані сили слов’ян і прибалтійських народів розгромили німецьких рицарів. Активну участь у ній брали русичі-українці. Польський історик Ян Длугош (ХV ст.), перелічуючи склад війська, зазначав, що корогва Львіської землі «мала на прапорі жовтого лева, що ніби дереться на скелю, на лазуровому полі», Перемиської землі – «жовтого орла з двома головами, оберненими однаково в різні боки, на лазуровому полі», прапор Подільської землі прикрашало зображення сонця на білому полі.
Прапори українських козаків
Козацтво, як військова спільнота, мали різноманітні бойові та воєнні прапори, чимало з яких були трофейними та жалуваними різними іноземними володарями. Оскільки тема козацьких прапорів заслуговує на окрему публікацію, нині зупинимося тільки на фактах поєднання в козацьких стягах синього і жовтого кольорів.
І перші свідчення про таке поєднання датуються 1651 роком. Так, 4 червня 1651 року, коли запорожці підійшли до Гомеля, оборонці міста побачили «…спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою; потім показалася друга, червона корогва, а коло неї три білі, й дві чорні і дві жовто-«облочисті…» (тобто блакитні)», під ними 8 тис. козаків кінних і піших вибраного війська.
Під Берестечком того ж року польському королю доставили «…корогву китайчану блакитну з двома хрестами». Блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів і почасти інших знаків – небесних світил, зброї, святих Михаїла, Георгія та інших стали переважати під кінець XVII ст. Запроваджуються також композиції з предметів військового реманенту як символ слави та непереможності.
Але про повне домінування синього і жовтого кольорів можна стверджувати тільки з середини XVIII століття на основі аналізу збережених прапорів доби Нової Січі та Гетьманщини.
Якщо козацький герб – «Лицар із самопалом» — вперше зафіксовано на печатці 1592 року і відтоді він постійно використовувався, то сталого прапора Військо Запорозьке, як бачимо, не мало.
Ордером (розпорядженням) гетьмана Кирила Розумовського від 18 вересня 1755 року введено обов’язковість зображення «Національного герба» − козака з мушкетом на військових сотенних i полкових прапорах. Цей гетьманський ордер набуває особливого історичного значення як перший правовий документ найвищого державного рівня, що спеціально регулює використання української державної символіки на прапорах.
Отже, від 1755 року лицьовий бік полкових і сотенних знамен мав сталу емблему – лицаря-козака із самопалом у жовтому (золотавому) щитовому полі, здебільшого на блакитному полотнищі. На зворотному боці зображали полкову чи сотенну символіку.
«Весна народів»
Затвердила поєднання синього і жовтого, як українських національних кольорів, Головна Руська Рада 18 травня 1848 року. Сталося це в час європейської «весни народів». Головна Руська Рада також сформувала Руську національну гвардію, прапором якої стало синє полотнище із золотим левом.
«Оураджено послати до Станиславова отписъ съ инструкціею скорося напечатае й сказати, що знамя земли рускои тутейш ои есть левъ, а цвѣты руски жовтый й синый».
З протоколу таємного засідання ГРР від 18 травня 1848 року
Синьо-жовті колірні сполучення швидко поширилися на українських землях, що перебували у складі Австро-Угорщини, а після революції 1905–1907 рр. – і в Наддніпрянській Україні.
Визвольні змагання
Під час Першої світової війни випадки використання українського національного прапора набули масового характеру. 29 березня 1917 року під час «Свята свободи» у Києві українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами.
«Ціле море людських голів навкруги. І розгорнулась поруч безконечна стрічка людей, що безупинною лавою йшли і йшли протягом цілого дня. Мають корогви на вітрі, голосно лунають нечуті ще слова, гремить бадьора мелодія… Ось блакитно-жовті – сонце і небо – українські прапори…»
Сергій Єфремов
У багатьох містах України (Києві, Чернігові, Харкові, Полтаві, Катеринославі) та за її межами відбулися масові заходи під українськими прапорами. Влітку частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори. Вперше це сталося на есмінці «Завидний».
27 січня 1918 року Українська Центральна Рада затвердила тимчасовий закон про флот. Визначався порядок кольорів на прапорі військової флотилії як блакитно-жовтий. 29 квітня того ж року на есмінцях та лінкорах, що базувалися у Севастополі, були підняті українські прапори. Флагманський корабель «Георгій Побідоносець» подав сигнал про підняття прапора над українським Чорноморським флотом.
За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові прапори. 16 липня 1918 року гетьман затвердив військовий прапор Української Держави.
13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної республіки синьо-жовтий стяг. Прапор у синьо-жовтих барвах використовувався також за Директорії УНР (1918–1922), Карпатської України (1938–1939), Українського державного правління (1941), Олевської Республіки (1941), Колківської Республіки (1943). І навіть першим прапором УРСР, за керування Леніна, був червоний стяг із жовто-блакитним прапором у верхньому лівому куті.
У добу заборон
Після окупації більшовиками та остаточного приєднання України до СРСР синьо-жовтий прапор було заборонено. Але 20 березня 1920 року синьо-жовтий стяг було затверджено крайовим прапором Підкарпатської Русі, яка увійшла до Чехословаччини. Щоправда, 1934 року чехословацька влада також заборонила його використовувати.
22 січня, у День Соборності України, на ратуші Оттави щорічно протягом 1966−1974 років вивішувався синьо-жовтий прапор. Теж саме практикувалося в Торонто й Вінніпезі. Вважається, що припинили ці заходи через вплив радянських агентів.
Через те, що у квітні 1941 року Другий Великий Збір ОУН визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором, у післявоєнний час зберігання синьо-жовтого полотнища вважалося злочином, а поява українського прапора в громадських місцях розцінювалася як надзвичайна подія. Незважаючи на це, в документах зафіксовано чимало випадків підняття синьо-жовтого прапора: у Києві, Дніпропетровську, Львові, на Тернопільщині, Івано-Франківщині, Львівщині… Також синьо-жовтий прапор регулярно з’являвся під час виступів радянських спортсменів на Олімпіадах.
Утвердження
Почастішали випадки появи синьо-жовтого прапора вже за часів Перебудови, а особливо після Чорнобильської катастрофи.Так, 26 квітня 1989 року у Львові під українським прапором відбувався мітинг пам’яті Чорнобильської трагедії. 22 травня того ж року національний прапор було піднято в Києві на закритті Шевченківського свята.
14 березня 1990 року синьо-жовтий з’явився над міською радою в Стрию, 23 березня – у Тернополі, 2 квітня – у Дрогобичі, 3 квітня – у Львові, 8 квітня – в Івано-Франківську, 13 червня – у Житомирі, а 24 липня – в Києві.
23 серпня 1991 року — після провалу путчу в Москві — група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор у сесійну залу Верховної Ради. До цієї події прив’язаний Указ Президента України, Л. Кучми, «Про День Державного Прапора України» № 987/2004. Наступного дня було проголошено державну незалежність. Але тільки 4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України.
18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України своєю Постановою «Про прапор України» фактично надала синьо-жовтому статус офіційного прапора країни. Відтоді під цим прапором починають зустрічати іноземних гостей, складати присягу військовослужбовці, працювати посольства України, він вивішується в ООН. А 28 січня 1992-го Верховна Рада затвердила його державним прапором України.
З 2014 року синьо-жовтий прапор набув особливого значення. Він став прапором гідності і свободи, стягом,під яким захищають країну в російсько-українській війні, за який помирають майже щодня наші воїни. Повага до країни означає й повагу до її державних символів. Поважайте свій прапор, якщо хочете, щоб поважали вас.
