Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
До 2014-го Сергій хоч і прослужив строкову службу в прикордонних військах, та справжню війну бачив лише у фільмах. Тож каже, що вчитись довелось на ходу, бо теорія — це одне, а в реальному житті все зовсім інакше.
— Я одразу зрозумів, що спокійно вдома сидіти не зможу. Як тоді дітям в очі дивитимусь? Тож вже на початку літа 2014-го прибіг до військкомату, мене призвали до батальйону територіальної оборони, а вже в липні був на фронті, — ділиться Сергій на позивний «Погранець». — Зі мною разом у складі того ж батальйону пішов служити вітчим та рідний брат матері. Вона була, м’яко кажучи, шокована. Зате тепер з гордістю говорить, що її чоловіки не заховались.
Не зупинило Сергія і те, що дружина чекала первістка. Звістку про те, що народився син, отримав на фронті.
— Як зараз пам’ятаю, що стояли ми під Горлівкою, того дня крили нас «не по-дитячому». Дружина народила зранку, а я тільки під вечір дізнався, що став батьком. Сина назвав Данилом. Аж не віриться, що він уже готується до школи, дорослий. А я й нині на передовій. На жаль, бачимось зрідка, пояснюю йому, що захищаю країну. Він розуміє, запевняє, що теж мріє стати військовим.
Відслуживши рік за мобілізацією, Сергій підписав контракт з окремою мотопіхотною бригадою. Нещодавно перевівся до механізованої бригади. Навіть поранення на заваді службі не стало. Швиденько «підлатався» і знову до своїх. Починав службу механіком-водієм, наразі — головний сержант взводу, командир відділення.
— Етап перших бойових хрещень довелось пройти досить швидко, у перші тижні перебування на фронті, — ділиться «Погранець». — Підвозити хлопцям боєприпаси та провізію часто доводилось під обстрілами. Іноді, аби заїхати на наші блокпости, доводилось минати ворожі позиції. Ризикували щодня, та розуміли, що хлопці чекають нашої допомоги. Вже в липні 2014-го стикнувся із втратою побратимів, під Торецьком загинув мій ротний.
Пригадує Сергій і кумедні випадки. Розповідає, як у Пісках він служив разом із кримським татарином, мусульманином Асадом.
— Одного разу вночі на наш пост вийшов кабан. Асад не розгубився і застрелив його, а потім довго бурчав, що віра не дозволяє йому їсти м’ясо. Побратимам «подарував» не одну смачну вечерю. На жаль, там же, під Пісками, я зазнав поранення. Бронежилет з каскою врятували життя, та все ж один уламок потрапив у лопатку. Ми якраз зайняли нові позиції, не встигли повноцінно окопатись. На нас вийшла ДРГ противника, відкрили вогонь із РПГ. І хоч я та ще двоє побратимів зазнали поранень, позиції ми не втратили, а це — найголовніше. Далі було три місяці реабілітації, «підлатався» і повернувся на фронт.
Наразі вже сьома ротація Сергія. Він давно став навченим воїном і головна порада, яку дає новобранцям — не забувати, що ми маємо справу із надзвичайно підступним ворогом.
