Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Служба в підрозділі охорони бригади тактичної авіації імені Петра Франка нелегка. Саме військовослужбовці роти забезпечують охорону та оборону важливих об’єктів інфраструктури військового аеродрому. Вдень і вночі, в літню спеку й у сильні морози, під проливними дощами та пронизливими вітрами виконують свою місію охоронці. Не всі військовослужбовці, які потрапляють у підрозділ, здатні витримати такі навантаження. А ще — постійні заняття з бойової підготовки, стрільби на полігоні, виснажливі тренування… Одним словом — у роті охорони проходять службу сильні й вольові люди.
Рота охорони цієї бригади тактичної авіації — один з найкращих підрозділів охорони Повітряних Сил. Тут служать і військовослужбовці за контрактом, і строковики, і ось уже понад рік, як у колектив прибули жінки.
У батальйоні зв’язку й радіотехнічного забезпечення бригади, групах обслуговування авіаційної техніки та службах частини жінки — звичне явище. А тут бойовий підрозділ, що працює в режимі 7/24!
…Сказати, що всі були здивовані — нічого не сказати. Але час іде, війна швидко ламає стереотипи, і жінки активно влились у колектив підрозділу.
На майданчику для практичної підготовки варти мене приємно вразили дії солдата Олени Рапун. Чітко та впевнено на навчальному місці вона виконує та імітує дії чатового в різних умовах. Жінка в підрозділі понад рік. Із січня залучається до несення вартової служби. В минулому Олена — вчителька початкових класів з двадцятидворічним стажем роботи в одній із сільських шкіл району.
— Так склалися життєві обставини, що я потрапила в армію. Все разом — війна, бажання якось бути причетним до захисту своєї країни, скорочення на роботі привело мене в наш підрозділ, — ділиться помічниця гранатометника.
Вона успішно склала всі нормативи, пройшла тестування, курси підготовки в «Десні». Одна з перших вивчила нормативні документи та пройшла теоретичну підготовку до несення вартової служби. Її дев’ятнадцятирічна донька — студентка одного з Хмельницький вишів, підтримуючи свою маму, вступила на військову кафедру й навчається там доволі успішно. Їй нелегко, цій тендітній жінці, в бронежилеті та шоломі, з боєкомплектом нести вартову службу.
— Взимку, коли мороз був під тридцять, я після зміни з посту падала від втоми, з часом уже звикла та втягнулась, — каже Олена.
А стрілець Ірина Сукманюк з дитинства мріяла бути військовою. Літаки злітали та заходили на посадку над її будинком. А ще в дитинстві, пригадує дівчина, коли вона часом пустувала, бабця, яка її виховувала, казала: «Не будеш слухатися, віддам в армію, там дисципліни навчать!».
Видно, слова рідної людини теж дали певний вектор руху й напрямок до війська. Ірина закінчила педагогічний коледж і вивчилась на психолога в одній з академій столиці. Військова служба дівчині подобається, вона й надалі планує пов’язувати своє життя з армією. Наразі Ірина хоче вступати до військового університету та здобувати вже вищу військову освіту.
А поки вони — військовослужбовці-жінки роти охорони — готуються до заступлення у свою чергову варту. Обов’язки там вони виконають найкращим чином — адже відповідальні.
— Коли перші жінки прибули оформляти необхідні документи в підрозділ, то я їм чесно все розповів: і про нелегку вартову службу, і про постійну підготовку до неї, і тренування. Вони точно знали, на що вони йшли. Жінки дещо змінили і ставлення хлопців до служби, і поведінку в колективі, — ділиться командир роти капітан Дмитро Ковальчук.
