ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Як робота кількох науковців змінила військову науку України

22 Лютого 2021, 14:45
Як робота кількох науковців змінила військову науку України

Читачі АрміяInform мають пам’ятати недавнє інтерв’ю з начальником Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окрім інших тем, у розмові з генерал-майором Ігорем Толоком йшла мова про здобуті торік науковцями інституту одразу дві Державні премії — у галузях освіти та науки і техніки. Випадок унікальний! По-перше, раніше жоден військовий навчальний заклад не здобував найвищу освітню держпремію, по-друге, дві премії такого рівня за рік – подія неординарна.

Ми розповімо, що зробили для українських Збройних Сил кілька «звичайних» викладачів і чому їхня робота перемогла в конкурсі на здобуття Державної премії серед конкурентів.

Лауреати Державної премії – хто вони?

Зліва направо: професор кафедри А. Кучерявий, головний науковий співробітник В. Рижиков, заступник начальника Військового інституту з навчальної роботи О. Прохоров, провідний науковий співробітник С. Бурий. Кореспондент нашого агентства зустрівся з ними у стінах Військового інституту КНУ імені Тараса Шевченка.

До 2015 року члени майбутнього творчого колективу займалися кожен своєю справою. Начальник Військового інституту Ігор Толок очолював Департамент військової освіти і науки Міноборони, його заступником був нинішній провідний науковий співробітник науково-дослідного центру Сергій Бурий. Заступник начальника інституту з навчальної роботи Олег Прохоров тоді очолював одне з управлінь Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони…

За словами полковника Прохорова, наші герої ще до об’єднання в робочу групу часто обговорювали стан військової освіти, і як досвідчені люди — з науковими ступенями й визнаними публікаціями — чітко бачили шляхи розв’язання проблем. Наступний крок до державного визнання зроблений уже в інституті, куди всі герої цієї історії перейшли згодом.

Олег Прохоров, який нині очолює саме навчально-освітній напрямок діяльності інституту, був одним з ініціаторів предметного обговорення всіх ідей на вченій раді. І з часом запропоновані теоретичні напрацювання, наукові та методологічні знайшли відображення у фундаментальних керівних документах. Серед яких – надважливий для реформування ЗСУ – Стратегічний оборонний бюлетень 2016 року. Фактично всі плани з удосконалення системи військової освіти та підготовки кадрів відтоді походять з розробок цих учених.

Для чого це потрібно?

Що саме не влаштовувало науковців? Учасники робочої розповідають, у чому вони бачили проблеми військової освіти.

— Дослідження 2014-го, після початку війни, показали неприємні речі, — говорить Сергій Бурий. — У військовій освіті найголовнішим недоліком випускників була недостатня готовність до виконання завдань за призначенням. Це засвідчували відгуки командирів тих часів.

Причиною низької підготовки лейтенантів будь-яких спеціальностей — гуманітарних, інженерних, командних, на думку науковців, було неякісне навчання, неадекватне реаліям. Особливо відчувався брак практики.

— Відтоді практична складова значно посилилася, — ділиться Олег Прохоров. — Ми почали навчати того, що потрібно на війні.

Наприклад, нинішні курсанти щороку проходять практичні заняття у військових частинах, де виконують обов’язки солдатів, молодших командирів і командирів взводів — у «полі» відпрацьовують навички цілої ланки посад.

Освітній процес у Військовому інституті вийшов на новий рівень. Це дало поштовх іншим вітчизняним фахівцям у галузі військової освіти активізуватися у своїх науково-педагогічних дослідженнях.

Від успіху до його визнання

— На вченій раді ми зрозуміли, що досягли певного успіху, — ділиться Олег Прохоров. — І вирішили: якщо ця робота принесла таку користь, то чого б нам не податися на здобуття Державної премії…

— Робота вийшла гарна, — впевнений і Сергій Бурий. — Це, як мінімум, монографія чи дисертація! І ми вирішили спробувати…

Будь-яке наукове дослідження може бути геніальним, але так і не знайти практичного застосування. Роботи групи Військового інституту — знайшли. Результати ґрунтовної праці використані й у керівних документах, й у навчанні, впроваджуються в реальній службовій діяльності.

До речі, щодо ґрунтовності роботи – вона виникла не з повітря. Попередні кандидатські (і докторські) дисертації учасників робочої групи теж пов’язані з проєктом. Найбільш у цьому, так би мовити, пощастило Сергію Бурому: його кандидатська – про формування управлінських компетентностей військового фахівця під час навчання у військовому навчальному закладі.

Диплом і знак Державної премії України

Як здобути Державну премію України?

Науковці ВІКНУ одразу відмітають свій «корисний» інтерес: «Ми спочатку отримали результат, а потім подалися на премію», — говорить заступник начальника інституту.

Ідея подаватися на конкурс виникла в генерал-майора Толока. Цікаво, що в минулому поширеною була пострадянська система, коли керівники «примащувалися» до праці підлеглих, ставали псевдоспівавторами тощо. Натомість Ігор Толок має величезний педагогічний досвід, є доцентом з кандидатським науковим ступенем та одним із найобізнаніших в Україні фахівців з питань педагогічної компаративістики у військовій освіті.

Треба зазначити, що серед робочого колективу є один «чужий» — начальник військового інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. На час розробки проєкту цей інститут теж брав активну участь у ньому. Головний внесок харківських колег — вивчення застосування розробок та методології, проведення опитувань і соцдосліджень.

Щодо міжнародного досвіду, то в американській, німецькій, у будь-якій наявній системі є ефективні напрацювання, але, крім переваг, є і непідхожі нам речі.

— Ми ж розуміємо, що треба брати максимум корисного із системи освіти провідних країн НАТО, — каже Олег Прохоров. — Але важливо залишати речі, що краще працюють для нашої ментальності чи поточної ситуації в Україні.

Нагородження Сергія Володимировича Бурого

За що дають Державну премію України?

Андрій Кучерявий — учасник проєкту, найбільший внесок якого стосується розробки питання реалізації Концепції дистанційного навчання у вищому військовому навчальному закладі.

— У відповідному розділі йдеться про дві технології, — каже Андрій Олександрович. — Одна — це безпосередньо розробка дистанційних курсів, а друга — їхнє проєктування. Це не одне й теж.

За словами доктора наук, нині вже недостатньо просто дати посилання на сайт в інтернеті чи збірник матеріалів. Так не підготувати професіонала. Військового — поготів!

— Чим відрізняється «технологія» створення дистанційного курсу для військового фахівця від їхнього аналогу в цивільному виші? — запитує пан Андрій. — Тут долучається більша кількість людей, які відповідають за цей «продукт». Є різні специфічні спеціалісти і особливі експертні групи.

Найсерйознішим надбанням науковці вважають розробку технології проєктування: «Мені здається, ми перші у світі, хто розклав процес навчання людини, зокрема засобами дистанційного навчання, в проєкції на етапи засвоєння навчального матеріалу, які представлені в роботах психологів», — розповів Андрій Кучерявий.

У розробках учені Військового інституту використали теорію академіка Сергія Рубінштейна (1889-1960 рр.), до речі, уродженця Одеси. Він здобув найкращу на той час німецьку психологічну освіту, є автором теорії, заснованої на принципі, що формування психіки людини відбувається насамперед завдяки практичній діяльності.

Що не так із дистанційним навчанням?

Якщо говорити предметно, то якість дистанційної освіти може погіршуватися через відсутність прямого контакту викладача і студента. Система науковців Військового інституту використовує напрацювання психологів так, що проблеми віддаленого навчання розв’язують спеціальними методами. Найперше, це застосування багатьох видів навчальних матеріалів для ефективного використання всіх шляхів чуттєвого сприйняття. Способи можуть бути найрізноманітнішими: від слайдів і фільмів до подкастів та інтерактиву.

Наступні етапи навчання — осмислення, закріплення, практичне застосування — теж переформатовані відповідно до специфіки «дистанційки». Усі ці теоретичні викладки підтверджені практичними дослідами.

— Ми покладаємося на теорію Рубінштейна, а я просто не знаю, щоби хтось ще на неї покладався, — каже Андрій Кучерявий. — Так, люди створюють курси, і може якось інтуїтивно роблять щось подібне. Але лише в нас є, так би мовити, доведене наукою підґрунтя. Це дуже важливо.

Олег Прохоров отримує відзнаку і диплом про Державну премію України в галузі освіти

Про результати та межі досконалості

Так, Державна премія — відзначення роботи науковців Військового інституту на всеукраїнському рівні. Але це лише верхівка айсбергу.

— Результати нашої роботи відобразилися в освітній програмі, — розповідає заступник начальника інституту полковник Прохоров. — Після досліджень, розробок і підтвердження їхньої ефективності змінилися співвідношення дисциплін, годин навчання.

Цікаво, що українські військові педагоги власним шляхом прийшли до результатів, які відповідають стандартам НАТО. І це не просто абстрактні слова: освітні програми пройшли ретельний аналіз, зокрема в Євросоюзі. Це дозволило ВІКНУ взяти участь у програмі академічної мобільності ERASMUS+, яка показала, що закордонним курсантам є чого повчитися в нас.

Серед інших наочних прогресивних змін — викладання кількох предметів іноземною, навіть об’єктивно складних напрямків.

— Ми розвиваємося далі… — зауважує Сергій Бурий, а  Олег Прохоров продовжує: — У нас багато напрацювань, ідей. Премія, відверто кажучи, це приємно, але, ви ж розумієте, працювали не заради неї! У майбутньому публікуватимемо нові матеріали — їх у нас достатньо. Дасть Бог, реалізуємо!

Науковці погоджуються, що престижна державна премія стала неабияким стимулом для подальшої праці. Хтось із групи став ще більше уваги приділяти науковій роботі. Як зазначає доктор наук Кучерявий, на якомусь етапі співробітники Військового інституту відчули наукову зрілість.

В інституті торік була ще одна державна премія — в галузі науки і техніки. Дві премії такого рівня для військового вишу — випадок унікальний.

P.S. З’ясувалося, що один із героїв нашої публікації, доктор наук Андрій Кучерявий — переселенець із Донецька, який має особисті рахунки з покидьками, що привели війну до України.

— Це досягнення є і моїм внеском у розвиток Збройних Сил, — говорить Андрій Олександрович. — Я допомагаю армії стати сильнішою, щоб вона якомога швидше звільнила мій рідний Донецьк від загарбників. Для мене тут така мотивація…»

Сподіваємося, в одній з наступних публікацій ми розповімо вам докладніше про Андрія Кучерявого, а також про науковців — переможців другої премії 2020 року.

9
1

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
Мітки:
До Дня всіх закоханих — розкажи історію кохання на передовій Вишкіл, Публікації