За своїм змістом вони різняться настільки гранично, що свідчать про два цілковито протилежні, абсолютно несумісні між собою світогляди. Українське «Ніколи знову!» постало…
На українській землі він провів лише 19 років. Але завжди пам’ятав, де народився і виріс, завжди з теплотою згадував Україну…
Народився Сергій Павлович 12 січня 1907 року у Житомирі. Батько Сергія – Павло Якович Корольов – викладав російську словесність у гімназії. Шлюб батьків хлопця розпався і тому він з трьох років жив у бабусі й дідуся в Ніжині, а у 1917-му переїхав із мамою Марією Миколаївною й вітчимом Григорієм Баланіним до Одеси. Школу він не відвідував, опановував шкільну програму вдома. І вже у 1922 році вступив до будівельної школи, здобувши там спеціальність муляра й черепичника. Восени 1924-го вступив до Київського політехнічного інституту на факультет механіки, де планувалося розпочати підготовку авіаційних інженерів. Для тих, хто не засвідчив своє пролетарське походження, навчання було платним. Оскільки Сергій у графі походження вказав «українець», йому доводилося тяжко працювати, аби заробити на освіту. Ось як він згадував ті часи:
«Прокидаюсь рано, годині о п’ятій. Біжу до редакції, забираю газети, а потім мчу на Солом’янку, розношу. Так от і заробляю вісім карбованців…»
Наприкінці літа 1926 року Сергій Корольов – так склалися обставини – переводиться для подальшого навчання у Московське вище технічне училище ім. Баумана на аеромеханічний факультет. Спеціальність – літакобудування. Роки навчання у МВТУ Сергій Корольов поєднував із роботою на заводах авіапромисловості. Із техніка він виріс до інженера-конструктора. У жовтні 1930 року Корольов виступив зі своїм дітищем – планером «Червона зірка». У вересні 1933-го 26-річного Корольова призначили заступником директора Реактивного інституту. Проте вже у 1934-му Корольова звільнили з посади через «невиправдані надії». Він залишився працювати в інституті рядовим інженером, зосередивши зусилля на розробці крилатих ракет.
«Корольов – антирадянський елемент, якого потрібно ізолювати…»
27 червня 1938 року Корольова заарештували, звинувативши у членстві в троцькістській партії. Він, звісно, спростовував це. На допитах чекісти зламали йому обидві щелепи. Але він все одно стояв на своєму. Тоді слідчий пригрозив: якщо не підпише зізнання, НКВС заарештує дружину, а трирічну доньку відправлять у сиротинець. Після цього «гуманний і справедливий» засудив його до 10 років виправно-трудових таборів із позбавленням прав на 5 років і конфіскацією майна. Місце відбування покарання – Колима.
За полегшення його долі клопотали відомі льотчики В. Гризодубова, М. Громов, авіаконструктор А. Туполєв, який згодом і сам потрапив за ґрати… У вересні 1940 року за клопотанням Туполєва (хоча і його заарештовано у 1938-му) Корольова викликали з Колими. Він одразу приступив до розробки нового бомбардувальника. Після першого польоту в грудні 1941 року колектив Туполєва евакуювали до Омська. Тут літак Ту-2 запустили у виробництво. Це був найкращий фронтовий бомбардувальник. Сергій Корольов продовжив роботу в тюрмі Казані, займаючись розробкою авіаційної ракетної установки.
Корольов теж не мирився зі своїм становищем: він подавав до прокуратури, особисто Сталіну, звернення з проханням переглянути його справу. І 2 березня 1940-го Сергія Павловича етапують до Москви. Чотири місяці нестерпного чекання в надії на краще, і 10 липня того ж року особлива нарада при НКВС визначає йому… 8 років тих же виправно-трудових таборів. Після цього він знову звертається до «вождя усіх народів».
Він пише: «Метою і мрією мого життя було створення в СРСР такої потужної зброї, як реактивні літаки. Я можу довести свою невинуватість і хочу продовжувати працювати над реактивними літаками для оборони СРСР».
Рішучість і наполегливість перемогли: у вересні 1940 року так звані запобіжні заходи покарання замінили відбуванням терміну в ЦКБ-29, яким керував засуджений Туполєв!..
У вересні 1945-го Корольова відрядили до Німеччини, де він вивчав трофейну німецьку техніку, насамперед ракетну. А у 1946-му призначили головним конструктором балістичних ракет і начальником відділу НДІ-88, де він пропрацював 10 років. Про цей період мало що відомо, оскільки результати діяльності Сергія Павловича і досі під грифом «цілком таємно». Основний напрямок роботи Корольова – розробка багатоступеневих міжконтинентальних ракет. Створена ним балістична ракета (МБР) Р-7 мала дальність 8 тисяч кілометрів, модернізований варіант МБР Р-7А – 12 тисяч кілометрів.
Тріумф Сергія Корольова
Він настав 12 квітня 1961 року, коли у космос полетів Юрій Гагарін. А 12 жовтня 1964-го на орбіту вивели корабель серії «Восход» з екіпажем на борту. Під керівництвом Сергія Корольова створили перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії «Космос», а також проєкт космічного корабля «Союз». Та про геніального вченого, який доклав до їхнього створення титанічних зусиль, ніхто, окрім вузького кола людей, не знав. Адже прізвище Корольова засекретили й усі успіхи – від запуску першого супутника Землі до польоту Гагаріна – офіційно не пов’язували з ним. За спогадами доньки Наталі, Сергію Павловичу було прикро за це. А найбільше за те, що двічі не отримав Нобелівської премії: у 1957-му за супутник і 1961-го – за політ Гагаріна. Коли представники Нобелівського комітету звернулись до радянського уряду з проханням назвати прізвище головного конструктора, щоб присудити йому премію, Микита Хрущов відповів: «у нас творцем нової техніки є весь радянський народ…»
Помер Сергій Корольов 14 січня 1966 року: під час видалення пухлини прямої кишки у нього не витримало серце. Вже після смерті видатного конструктора його донька Наталя згадувала:
– Батько відзначався неабиякою цілеспрямованістю, неймовірною працездатністю. У молоді роки міг спати навіть через ніч. А ще батькові була притаманна сміливість в ухваленні рішень, велика організованість. У нього все було розписано по хвилинах. Він дуже цінував час і завжди казав: це найдорожча річ у світі. Не гроші, він до них ставився байдуже, йому нічого не треба було – міг ходити у старому костюмі й в одному пальто. Життєві блага його не цікавили. Абсолютно. Сергієві Павловичу потрібне було тільки діло.
