Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Верхи на коні він прогулюється мальовничою лісовою стежкою відпочинкового комплексу на Львівщині. Його палиця залишилася біля конюшні. Інколи він забуває брати її із собою й після сотень пройдених пішки метрів розуміє, що далі йти, не опираючись на неї, вже не може. Його ліва нога тепер на два з половиною сантиметри коротша за праву. А в липні 2014 року вона трималася… лише на шматочку шкіри.
— Біля моєї ноги розірвалася 82-міліметрова міна, — згадує Олександр Косолапов, колишній воїн батальйону «Айдар» ЗСУ. — Перше, що спало на думку: як це мене не вбило. Поруч були два товариші, їх теж поранило. А далі побачив, що позаду мене лежить моя відірвана нога. Йшов бій. Радіозв’язком доповів командиру про ситуацію. Він запитав, що зі мною. Відповів, що відірвало ногу. За його наказом нам на допомогу прийшла група посилення. Потім знепритомнів. Отямився, коли забирали з поля бою. Хлопці потягнули мене, а хтось із них кричить: «Чекайте, чекайте, за ним нога тягнеться!» Ногу поклали у плащ-намет зі мною. Підігнали БМП і з іншими пораненими вивезли у безпечне місце. Там медик батальйону відірвав дошку від ящика для боєприпасів і зробив з неї шину для ноги.
…Навесні 2014 року Олександрові Косолапову було 50 років. Жив він у місті Щастя на Луганщині. І от його рідний край опинився під владою росіян та їхніх поплічників.
— Якось син сказав: «Тато, я склавши руки не сидітиму, йду воювати за Україну. Ти зі мною?» — згадує Олександр. — Ну, я йому відповів: «Я, синку, тебе до дитячого садочку за руку водив, у школу, тож і тут самого не пущу. Йдемо разом». Так ми поїхали записуватися добровольцями в батальйон «Айдар». Сина призвали, а мені відмовили. Сказали, що застарий для війни. Я переконував, що в мене досвід є бойовий, що в Афганістані воював. Але не подіяло. Мене не взяли і я поїхав додому. За три дні приїхав син і сказав: «Поїхали, тебе беруть у батальйон».
Невдовзі почалися серйозні бойові дії. «Айдар» часто опинявся в найбільшому пеклі. Олександр у складі батальйону брав участь у тих боях, звільнив рідне Щастя.
— У липні ми отримали завдання пробитися в Луганський аеропорт до десантників з «вісімдесятки», — розповідає Олександр, — і виконати рейд на десятки кілометрів у тил ворога. Нас було 52. І я серед них, місцевий, бо всі дороги добре знаю. Нам ще придали чотири БМП і два танки. Ми обминули Луганськ через поля й шахти. Мали вибити окупантів з Георгіївки й утримати її, убезпечивши транспортні колони в аеропорт. Ефект раптовості допоміг. Ми взяли Георгіївку під свій контроль. З часом ворог отямився й почав нас зусібіч атакувати. Десантники потребували допомоги, почуття обов’язку змушувало стояти на смерть. У цьому бою я і зазнав поранення.
…З шиною з дошки від ящика Олександра тією ж дорогою, в обхід Луганська, доставили в лікарню звільненого від окупантів Щастя.
— Для мене все було, як у тумані, — розповідає Олександр Косолапов, — щось пам’ятаю, щось розповідали друзі. Так от, вони казали, що в цій лікарні не було нічого, навіть ножиць, аби розрізати форму. Хлопці викликали «вертушку». Гелікоптер приземлився на місцевий стадіон. Нас забрали в харківський госпіталь. Першу добу після поранення я провів там. Але я цього вже не пам’ятаю взагалі.
Спеціальним реанімаційно-операційним літаком Ан-26 «Віта» Повітряних Сил ЗСУ Олександра разом з іншими пораненими доправили у Львів, у Військово-медичний клінічний центр Західного регіону.
— Мені пощастило, я потрапив у добрі руки, — розповідає Олександр Косолапов. — Загалом армія тоді була не в найкращому стані, але львівський військовий госпіталь працював на високому рівні. Тут було й гарне обладнання, й, найголовніше, дуже професійний і чуйний персонал. Перші дні перебував на межі життя та смерті. Мої друзі, які приїхали до Львова, щоб бути поруч, казали, що медики в реанімації практично не відходили від мене. Прогнозів не давали, робили все, що могли. Тоді ж лікарі мали ухвалити рішення, що робити з ногою. Насправді воно було на поверхні — ногу треба ампутувати. Після консиліуму зайшов начальник відділення гнійної хірургії Віктор Ловга та сказав: «Я звернувся до колег із проханням дати вам шанс зберегти ногу».
Так почалася воістину «медична битва» за можливість Олександра Косолапова мати обидві ноги. Вона тривала рік. Віктор Ловга попросив допомоги у відомого львівського хірурга Василя Савчина. Передусім медики мали справу з надзвичайно серйозною інфекцією рани. Потім зробили реконструкцію ноги, закрили всі дефекти. До того ж Косолапов мав ураження уламками міни. Їх один за одним забирали з тіла. Після року лікування й реабілітації у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону Олександра направили у США, в Національний військовий медичний центр імені Волтера Ріда. Там він лікувався понад два з половиною роки.
— Американці були в захваті, коли побачили, що вдалося зробити львівським військовим медикам. У цьому госпіталі лікарі далі «чаклували» над моєю ногою, — каже Олександр. — Спочатку вона була на сім сантиметрів коротша за ліву. Нині лише на два з половиною. В американському шпиталі довелося побачити двох президентів США — Барака Обаму й Дональда Трампа. Адже традиційно американський президент, як верховний головнокомандувач Збройних сил США, лікується саме в цьому госпіталі для військових. Тож у шпиталі імені Волтера Ріда президенти бувають часто. Мене це дуже вразило — український воїн, американські солдати та президент США лікуються в однакових умовах, в одному й тому ж госпіталі.
Після тривалого лікування Олександр Косолапов повернувся в Україну. Держава виділила йому, як інвалідові війни, гроші на придбання житла. Він оселився у Львові. Нині чоловік разом з іншими ветеранами Львівщини бере участь у програмі реабілітації з допомогою іпотерапії. Це коли відновлювати психологічне й фізичне здоров’я людям допомагають спеціальні коні. Каже, що ніколи б не повірив у 2014 році, що за шість років їздитиме верхи, милуючись мальовничими краєвидами.
Війна й поранення повністю змінили його життя. Олександр уже не повернеться до ЗС України — здоров’я не дозволяє.
— Нині в армії багато молодих і добре підготовлених командирів і солдатів, — каже він. — Я ж дякую сотням людей, які допомогли вижити, вистояти й повернутися до життя.
Свого часу він був готовий віддати за країну найдорожче. І був вражений, як багато медиків, волонтерів, небайдужих людей в Україні та світі потім робили все, щоб він своє здоров’я таки зберіг.
Фото автора та з архіву Олександра Косолапова
В Україні учасники бойових дій мають пільги на проїзд. Але періодично стається так, що їм у цій пільзі відмовляють перевізники.
Встановлено та повідомлено про підозру 540 представникам рф, з яких 24 у порядку очного провадження. Отримали вироки 102 особи.
На прикордонних територіях та у населених пунктах Сумської області було зафіксовано 167 вибухів.
Скеровано до суду обвинувальний акт стосовно підрядника за фактом заволодіння понад 350 тисяч гривень бюджетних коштів в умовах воєнного стану.
Перші поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі можуть відбутися наприкінці літа – на початку осені цього року.
У своєму зверненні 28 березня Володимир Зеленський торкнувся ролі росії в дестабілізації ситуації по всьому світу.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…