У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Солдат Олександр Сидоренко із позивним «Сидор» службу у війську починав у одній із тилових частин ще 2018-го. Прослуживши трохи більше ніж рік в тилу, вирішив додати у життя драйву і подався в бойову бригаду. Про це йдеться на сторінці операції Об’єднаних сил.
– Далі – все стандартно, мабуть, як у всіх, – розповідає боєць. – Пройшов підготовку в одному з навчальних центрів, змінив військовий фах, став навідником-оператором БМП-1 і разом із бригадою вирушив на передову. Щоправда, поки що не мав можливості відпрацювати по ворогу, так би мовити за спеціальністю, – перемир’я. Але у разі потреби готовий миттєво застрибнути в «беху» і рушити в бій з окупантами за українські міста і села.
Олександр каже, що користуючись режимом припинення вогню, ворог відкрито, не ховаючись, укріплює свої позиції, інтенсивно проводить інженерні роботи. Це неабияк турбує мешканців прифронтового Гранітного, які ніколи не забудуть ворожі обстріли селища із мінометів та ствольної артилерії.
Олександр родом зі Сватового, що на Луганщині. Чоловік добре пам’ятає початок 2014-го, коли кремлівські найманці, агенти ФСБ і завезені з Ростова тітушки організовували проросійські мітинги, захоплювали один населений пункт за іншим. Невдовзі склалася ситуація, коли всі навколишні населені пункти опинилися під контролем бойовиків. Тоді його рідне Сватове залишилось єдиним українським містом, над міськрадою якого майорів український стяг…
– Я чудово пам’ятаю, як українська армія, добровольчі батальйони йшли вперед, у запеклих боях звільняли міста та села від окупантів, – згадує чоловік. – Тоді наше військо відновило контроль над більшою частиною захоплених територій. Було відчуття, що ще трохи, і війна закінчиться, і ми святкуватимемо перемогу, але… Довелося зупинитися і зайняти оборону.
«Сидор» говорить, що більшість побратимів з його підрозділу – уродженці Луганщини та Донеччини. І всі щиро сподіваються, що ще випаде нагода зробити свій внесок у звільнення рідної землі.
– Тут, на Донбасі в Україні, жили наші предки, народились і виросли ми. Це наша земля, і наша історична місія – звільнити її від загарбників та передати нашим дітям і внукам. Усе просто, – підсумував Олександр.
