Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Останні три роки військовослужбовець окремого автомобільного батальйону, що розташований на Черкащині, старший солдат служби за контрактом Олександр Удовенко вимірює життя рейсами до району проведення АТО/ООС.
Більшість цього часу армієць провів на Харківщині в підпорядкуванні командування Об’єднаного центру забезпечення оперативного командування «Схід».
– У військах нас – паливозаправників – здавна називають «наливниками», – розповідає Олександр. – Моє завдання полягає в перевезенні пального до бойових частин. Робота відповідальна і небезпечна. Адже за моєю спиною до 9 тонн бензину чи дизельного пального, а в колоні кілька таких машин, як моя вантажівка. Та до постійного ризику вже звик і вмію зосереджуватися лише на дорозі. 
28-річний військовий родом із Черкащини, він не тільки забезпечує бойові дії на Донбасі, а й сам брав у нихбезпосередню учать.
– Під час перших хвиль мобілізації добровільно прийшов до 14-го окремого батальйону тероборони, який пізніше реформували,і тепер він входить до складу однієї з артилерійських бригад. У 2014-му воювали здебільшого на «нулях» біля Волновахи. Взагалі, перші місяці російсько-української війни були насиченими різними обстрілами й відбиттям ворожих нападів. Тож багато чого там побачив, на жаль, втратив вірних друзів. Дещо хочу забути, але не виходить. Досі сняться бойові будні і я знову тримаю в руках автомат, – каже він.
Після демобілізації у 2015-му Олександр не зміг всидіти вдома і того ж року знову пішов до ЗС України.
– У Черкасах, далеко від фронту,я хвилювався, що відсиджуюся в тилу. Але після першого відрядження до Харкова, звідки ми перевозимо ПММ до району АТО/ООС, заспокоївся. Далі вже сам просив командирів направляти мене на Схід України. Адже тут я зможу принести більше користі країні, – розповідає військовий водій.
За його словами, між поїздками на Донбас він обслуговує автомашини, проводить «сезонку» чи допомагає колегам.
– Несправність паливозаправників – головний ворог. Адже затримка в підвезенні пального для бойових машин воїнів Об’єднаних сил означає невиконання ними важливих завдань. Це добре розуміємо. Тому так дбайливо, можна сказати, по-батьківськи турбуємося про свою техніку. На тиждень у нас іноді виходить до 5 рейсів, а інший час возимося із двигуном чи колесами. Ми не герої, але робимо свій внесок у визволення від окупантів України, – зазначає він.
До речі, за три роки Харків став рідним для Олександра Удовенка. В короткі години відпочинку він відвідав більшість цікавих та історичних місць. Також у Східному регіоні зустрів своє кохання і наразі міркує, як оригінально провести весільну церемонію.
– Як справжній воїн та чоловік,намагаюся все встигати, думати на перспективу і завжди мати план «Б». Деякі мої мрії здійснилися: язахищаю Україну,знайшов своє щастя. Тепер збираю гроші на власне авто від німецького виробника. Маю стареньку «жигулі-копійку», яку суттєво модернізував і тепер на ній можна брати участь в авторалі. Та все ж хочеться чогось потужнішого. Службовою кар’єрою теж потроху піднімаюся. Мені є над чим працювати і вистачить сил рухатися до нових орієнтирів, – каже військовий водій.
Фото автора
