Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Останні три роки військовослужбовець окремого автомобільного батальйону, що розташований на Черкащині, старший солдат служби за контрактом Олександр Удовенко вимірює життя рейсами до району проведення АТО/ООС.
Більшість цього часу армієць провів на Харківщині в підпорядкуванні командування Об’єднаного центру забезпечення оперативного командування «Схід».
– У військах нас – паливозаправників – здавна називають «наливниками», – розповідає Олександр. – Моє завдання полягає в перевезенні пального до бойових частин. Робота відповідальна і небезпечна. Адже за моєю спиною до 9 тонн бензину чи дизельного пального, а в колоні кілька таких машин, як моя вантажівка. Та до постійного ризику вже звик і вмію зосереджуватися лише на дорозі. 
28-річний військовий родом із Черкащини, він не тільки забезпечує бойові дії на Донбасі, а й сам брав у нихбезпосередню учать.
– Під час перших хвиль мобілізації добровільно прийшов до 14-го окремого батальйону тероборони, який пізніше реформували,і тепер він входить до складу однієї з артилерійських бригад. У 2014-му воювали здебільшого на «нулях» біля Волновахи. Взагалі, перші місяці російсько-української війни були насиченими різними обстрілами й відбиттям ворожих нападів. Тож багато чого там побачив, на жаль, втратив вірних друзів. Дещо хочу забути, але не виходить. Досі сняться бойові будні і я знову тримаю в руках автомат, – каже він.
Після демобілізації у 2015-му Олександр не зміг всидіти вдома і того ж року знову пішов до ЗС України.
– У Черкасах, далеко від фронту,я хвилювався, що відсиджуюся в тилу. Але після першого відрядження до Харкова, звідки ми перевозимо ПММ до району АТО/ООС, заспокоївся. Далі вже сам просив командирів направляти мене на Схід України. Адже тут я зможу принести більше користі країні, – розповідає військовий водій.
За його словами, між поїздками на Донбас він обслуговує автомашини, проводить «сезонку» чи допомагає колегам.
– Несправність паливозаправників – головний ворог. Адже затримка в підвезенні пального для бойових машин воїнів Об’єднаних сил означає невиконання ними важливих завдань. Це добре розуміємо. Тому так дбайливо, можна сказати, по-батьківськи турбуємося про свою техніку. На тиждень у нас іноді виходить до 5 рейсів, а інший час возимося із двигуном чи колесами. Ми не герої, але робимо свій внесок у визволення від окупантів України, – зазначає він.
До речі, за три роки Харків став рідним для Олександра Удовенка. В короткі години відпочинку він відвідав більшість цікавих та історичних місць. Також у Східному регіоні зустрів своє кохання і наразі міркує, як оригінально провести весільну церемонію.
– Як справжній воїн та чоловік,намагаюся все встигати, думати на перспективу і завжди мати план «Б». Деякі мої мрії здійснилися: язахищаю Україну,знайшов своє щастя. Тепер збираю гроші на власне авто від німецького виробника. Маю стареньку «жигулі-копійку», яку суттєво модернізував і тепер на ній можна брати участь в авторалі. Та все ж хочеться чогось потужнішого. Службовою кар’єрою теж потроху піднімаюся. Мені є над чим працювати і вистачить сил рухатися до нових орієнтирів, – каже військовий водій.
Фото автора
