Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
Командир 81-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України полковник Артем Котенко в ефірі Армія FM розповів про створення військової частини, її бойовий шлях та ставлення особового складу підрозділу до традицій вітчизняних ДШВ.
— Розкажіть, будь ласка, трішки про себе!
Народився я у 1982 році, тепер вже на тимчасово окупованій території, там закінчив школу. У 2000 році вступив до Одеського інституту Сухопутних військ на аеромобільний факультет. Пройшов армійський шлях від командира взводу до заступника командира батальйону в 25-й окремій повітрянодесантній Дніпропетровській бригаді. Два роки навчався в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. Далі очолив батальйон 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, разом з яким і розпочав війну на Сході. Потім перейшов до 81-ї окремої аеромобільної бригади. Спочатку був заступником командира цієї бригади, а нині її очолюю.
— Як Ви сприйняли новину, що на зміну блакитному прийде берет кольору марун?
– Сприйняв нормально. Уже не перший рік точилась війна, ми бачили, з ким ведемо бойові дії, бачили в такій же формі одягу і нашого супротивника. Не може бути на полі бою з одного та іншого боку військовослужбовців з однаковими традиціями. Треба було щось змінювати, і в 2017 році це сталося.
Прихильники радянських традицій кажуть, що, мовляв, вони складали присягу в блакитних беретах, то навіщо ж змінювати історію? Але от історики, серед інших, наводять факт, що навіть Маргелов, родоначальник ВДВ, як один із варіантів розглядав берет темно-бордового кольору. А чи в багатьох бійців ностальгія за блакитним беретом?
Можливо, є такі військовослужбовці, але їх небагато. Нещодавно ми проводили незалежне анонімне опитування в нашій частині. Воно засвідчило, що 97% військовослужбовців не бажають нічого змінювати, для них традиційним є берет кольору марун, свято 21 листопада, а не 2 серпня. 2 серпня ми традиційно вшановуємо пам’ять загиблих військовослужбовців-десантників, і не важливо, загинули вони у війні на Сході нашої країни, миротворчих місіях чи в Афганістані.
— Ваша війсьокова частина сформована у 2015 році в Краматорську?
– Насправді наша частина формувалася в Дружківці на початку 14-го року, а потім бригада стала більша і постало питання про ще один пункт постійної дислокації, яким став Краматорськ. Нині в Краматорську дислокується управління 81-ї окремої аеромобільної бригади, батальйони базуються в Дружківці, Костянтинівці, а батальйонно-тактична група – на Полтавщині.
— Яка історія виникнення гасла вашого підрозділу «Народжені перемагати»?
– Це символічна назва. Бригада створювалась у часи, коли війна розпочалася. Ми усвідомлювали нашу мету, і тому гасло – «Народжені перемагати». Воно характеризує нашу службу не тільки під час виконання завдань на першій лінії, а й в будь-яких змаганнях. Ми налаштовані на перемогу – і це наш дивіз.
— Наскільки важко було створювати підрозділ на території міста, яке свого часу було окуповане бойовиками?
– У процесі становлення будь-якої військової частини є складнощі, виникали вони й у нас. Але всі йшли назустріч, зокрема й місцева влада. Вони розуміли, що назад шляху немає. Нині в бригаді служить багато вихідців із Донеччини, Луганщини. Можливо, якісь неузгодженості були напочатку, коли місцеве населення з побоюванням ставилось до всіх військових, але зараз цього немає. Ми плідно співпрацюємо з різними навчальними закладами, проводимо військово-патріотичне виховання, беремо участь у змаганнях, запрошуємо школярів у частину.
— Чи траплялись провокації на початку створення частини?
– Ніяких провокацій не було. Ми всі один міцний організм і розуміємо, з ким ведемо війну. Більшість військовослужбовців вже є місцевим населенням. Вже шостий рік бригада у цих містах, деякі військовослужбовці перевезли сім’ї, стали повнокровними мешканцями населених пунктів.
— Нещодавно футбольна команда вашого підрозділу здобула перемогу у турнірі «Більше, ніж життя», присвяченому пам’яті Степана Чубенка. Цей хлопець свого часу був воротарем футбольного клубу «Авангард». Наскільки важливо для 81-ї бригади брати участь у таких змаганнях?
– Для нас це дуже важливо, адже Степан був патріотом. Незважаючи на молодий вік, він не побоявся висловити свою громадську позицію, за що і поплатився життям. Ми підтримуємо дружні стосунки з його мамою, постійно беремо участь у цих турнірах. Певен, що пам’ять про Степана не згасне ніколи.
Бесіду вів Сергій Жуковський
