…Цей липневий ранок був холодним. Маршал Іван Степанович Конєв в улюбленій шкірянці стояв біля бруствера на своєму спостережному пункті. Його 1-й Український фронт був готовий до удару. Все визначено. Все прораховано. Все доведено на самому верху, у Кремлі.
Він пам’ятав слова Сталіна про відповідальність — приблизно ті ж настанови місяцем раніше вислухав Рокоссовський. Він теж завдавав двох ударів своїм 1-м Білоруським фронтом. У Рокоссовського вийшло. Його фронт прорвав оборону німців, пройшов крізь болота. Танкісти 1-го гвардійського корпусу Михайла Панова поблизу селища Паричі пройшли по гатях і болотах та 3 липня разом з танкістами 2-го гвардійського корпусу Олексія Бурдейного звільнили Мінськ.
Перед 1-м Українським фронтом Конєва були дві мети — Львів і Рава-Руська.
Два удари. Два напрямки. Сил вистачить. Армії та корпуси готові до бою.
13-та, 18-та, 38-ма та 60-та армії, 1-ша гвардійська, 3-тя гвардійська, 5-та гвардійська армії, 4-та танкова армія, 1-ша гвардійська танкова армія, 3-тя гвардійська танкова армія, дві кінно-механізовані групи та 1-й Чехословацький армійський корпус. Усього 80 стрілецьких і кавалерійських дивізій, 10 танкових і механізованих корпусів і 4 окремі танкові бригади.
1 200 000 осіб, 13 900 гармат і мінометів, 2200 танків і САУ, 2806 літаків.
7 танкових корпусів, 3 механізовані корпуси та 4 окремі танкові бригади, 18 танкових полків, 24 полки самохідної артилерії. Загальна кількість танків і самохідно-артилерійських установок становила 2206, з них 1677 танків і 529 артилерійсько-самохідних установок. Понад 90 % усіх танків та артилерійсько-самохідних установок використовували на напрямку головних ударів — рава-руському та львівському.
На ділянках прориву армій щільність гармат і мінометів становила 236–255 одиниць на 1 км фронту.
Знову в вухах звучав голос Сталіна: «Вже дуже ви вперті, товаришу Конєв. Добре, проводьте свій план і виконуйте його на вашу відповідальність».
Конєв не забув осінь 1941-го, коли німці прорвалися і його чекала гірка доля — доля розстріляного генерала армії Дмитра Павлова. Врятував генерал армії Георгій Жуков, направивши на Калінінський фронт. Тепер він прийняв з рук уже Маршала Радянського Союзу Жукова 1-й Український.
…Командувачу групою армій «Північна Україна» Йозефу Харпу не спалося. Танкіст до мозку кісток, він у травні 1944-го отримав чин генерал-полковника. Пройшов усі щаблі військової кар’єри. Кавалер усіх хрестів — починаючи від хреста 2-го класу за Першу світову і до Лицарського з мечами та дубовим листям. Мінськ, Смоленськ, Ленінград — його танкісти йшли на вістрі ударів групи армій «Центр» і «Північ».
Його розвідка розкрила наявність великих танкових сил Конєва. Куди він ударить? На Львів або на Раву-Руську?
Він дивиться на карту, на три лінії оборони… Перша глибиною 4–6 км, друга за 10–15 кілометрів від переднього краю, третя — по берегах річок Західний Буг і Гнила Липа. Загальна глибина оборони становила 40–50 км. У такій обороні загрузнуть танки Катукова, Рибалка, Лелюшенка. Знайомі й ненависні прізвища. Броди — ось точка, де можна їх утримати. Він міряє кроками кабінет. Скриплять начищені чоботи.
Багато, дуже багато танків у супротивника. Увечері почалася атака — на різних напрямках. Без артилерійських нальотів. «Червоні», як завжди, придумали щось нове.
З ранку тривожні донесення пішли одне за одним — радянська піхота атакує.
Напевно, краще відвести війська на другу лінію…
Командувач 3-ї гвардійської танкової армії генерал-полковник Павло Семенович Рибалко теж не спав. Днями він зібрав командирів, аж до комбригів. Сам на великому ящику з піском провів заняття. Розібрали всі можливі варіанти дій корпусів та окремих з’єднань. Кожен командир бригади та командир корпусу повинен усвідомити як свої особисті завдання, так і завдання, що стоять перед армією в цілому.
— Усе зрозуміло? Кожен усвідомив свій маневр? — і мимоволі торкнув орден Суворова I ступеня, отриманий узимку. Він пам’ятав, як його, вітаючи з Золотою Зіркою восени 1943-го, хтось назвав «танковим Суворовим».
Конєв дивиться в стереотрубу. Різкий дзвінок телефона розірвав тишу.
— У апарата Конєв.
— Німці відходять з першої лінії. Батальйони ведуть переслідування. Збивають ар’єргарди.
13 липня 1944 року почалася Львівсько-Сандомирська операція.
