Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Сержант Катерина Соколенко в 2012−2013 роках підкорила публіку своїм голосом, ставши фіналісткою популярних телевізійних шоу «Х-фактор» та «Україна має талант». У 2016 році вона пішла до війська, маючи за плечима 16-річний медичний стаж. Катерина досі перебуває на передовій.
«Усвідомила, що значить Україна»
Кореспондентка АрміяInform із Катериною Соколенко познайомилась у 2017 році на Донеччині. Молода жінка у військовому однострої з бойовим характером та патріотичною життєвою позицією з легкістю поєднувала службу на посаді начальника медичного пункту одного з дивізіонів 54-ї окремої механізованої бригади із виступами на сцені перед побратимами.
Нині Катерина на військовій службі, перебуває на Маріупольському напрямку. Під час нещодавнього спілкування «співаючий» медик рішуче запевнила, що перебуватиме у війську до повної перемоги над ворогом.
− Моє рішення піти служити до Збройних Сил України було єдино правильним. Я ж мала за плечима 16 років медичного стажу. Коли потрапила до бригади, побачила наскільки потрібна допомога фахових медиків, − розповідає жінка.
Що ж підштовхнуло її змінити концертні сукні на військовий одяг? Разом із донькою вона мешкала в селі Федорівка, що за 23 км від Бахмута. За словами Катерини, в 2014 році, коли розпочались події на Сході, був інформаційний голод. Людей активно залякували, що йдуть бандерівці вирізати місцеве населення. Тоді Катерина з донькою поїхала до подруги в Київ. Побачила, що насправді відбувається, пересвідчилась, чим живуть інші регіони України…
− Коли повернулась, в рідній Федорівці мене зустріли найманці «місцевого розливу». На той час я залишилась без чоловіка і займалась торгівлею. І коли до мене прийшли чужинці та почали вимагати віддати товар без грошей, я зрозуміла, що це бандити. Усвідомила, що з такими людьми країну не побудуєш. У нас держава Україна, я живу на своїй землі й не повинна задарма працювати на якихось пройдисвітів. Коли село звільнили, то українські захисники заїжджали до мене, аби води набрати. Мої батьки годували хлопців на наших блокпостах, − пригадує Катерина.
«Навкруги був пухнастий сніг, коли несли обпеченого дядю Сашу…»
У 2016 році розпочалось її армійське життя у наметах. Зі слів Катерини, у перший день до неї прийшли військовослужбовці з гнійними запальними процесами кінцівок (флегмонами). Оскільки медичних інструментів не було, використовувала підручні засоби − ніж та лезо.
Коли ж медик потрапила на «нульовку», то побачила ще більшу потребу в фахівцях її профілю. Соколенко наполегливо просила командира відправити її туди.
− Коли співаю пісню «Мить» групи «Океан Ельзи», плачу на словах: «…І поглянь, як навколо світає, І як сніг неймовірно блищить…» Згадую, який сніг був навкруги, такий білосніжний, пухнастий і як несуть обпеченого дядю Сашу. Поранення, з якими я зустрічалась і у цивільному житті − розриви внутрішніх органів, відірвані кінцівки – не настільки мене вражали. Дядя Саша мені запам’ятався на все життя. Попри допомогу медиків, він прожив ще чотири дні й помер, − пригадує Соколенко.
Вона дякує своїм ангелам-охоронцям. Адже там, куди вона приїздить, стихають обстріли.
− Мене прикомандирували до батальйону «Донбас» на 10 днів одразу після смерті Яни Червоної. Була поруч із тією позицією, де вона загинула. Там не було медика. Йшли бої… Я приїжджаю на позицію, і одразу припиняється стрільба на період моєї ротації. Ті, хто був поруч, дивувалися такій тиші, − ділиться враженнями медик.
Вона пригощає хлопців млинцями, а вони – раками
− Один із наших хлопців прокинувся раніше за всіх, пішов на пагорб, аби привітати маму із днем народження. Раптом починається обстріл. Хлопець біжить до нас, і біля нього «прилітає» протитанкова керована ракета. Хлопець падає. Лечу до нього, тягну, але він заспокоює: «Я живий, мене лише з ніг збило…», − згадує Катерина.
Вона легко знаходить порозуміння з побратимами. Де б її військова доля не закидала, намагається облаштувати побут для захисників та тішити хлопців на ВОПах смачненьким. Наприклад, млинці на сніданок…
Воїни зі свого боку намагаються приємно здивувати свою Катюшу. У ставку неподалік села хлопці ловили після нічної зміни раків та приносили щоранку по відру до сніданку.
Війна війною, а музика вічна…
Попри війну, Катерина Соколенко і далі співає. Продовжує виступати на урочистостях та концертах перед побратимами і місцевими мешканцями в районах несення служби.
Жінка каже, що нещодавно їй наснилося, що війна закінчиться у 2022 році. А допоки Катерина наполегливо наближає мить, коли вона долучиться до розбудови рідного Донбасу. Жінка ні про що не жалкує, ні про жоден прожитий день. Адже для неї головне – не зрадити себе.
Фото із архіву Катерини Соколенко
