Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
От і дочекалися!.. Попри карантинні заходи, військовослужбовці строкової служби у Збройних Силах України звільняються в запас. Всесвітня пандемія продиктувала дещо інший формат прощання строковиків зі службою: по кілька військовослужбовців у день, жодних гучних «помпових» проводів із шикуваннями на плацу. Якщо заслужив – командир потисне руку, нагородить грамотою. Додому – або на транспорті, що виділить військова частина, або хтось з батьків, якщо є автомобіль, приїде та забере. За порогом КПП – цивільне життя без військового дрес-коду та статутних зачісок.
Утім, поки що вони – солдати. Із певним обсягом обов’язків та правил для виконання. Одне з них – не порушувати статутну форму одягу. Крім солдатського сумління і самоконтролю, за цим мають слідкувати і командири. Щоб раптом бойовий костюм кольору «ММ14» не перетворився на строкатий сюртук готельного швейцара під назвою «дємбєльська парадка».
Скажете, що з відмовою від «совкових» стандартів та впевненим проєвропейським курсом українського війська ця ідіотична традиція канула в лету? Аж, раптом, ні! Днями, гортаючи сторінку фото стоку пошуковика Google натрапив на комерційну публікацію однієї з приватних фірм. За 900 і більше гривень «комерси» продають камуфляжні однострої спаскуджені в найкращих традиціях московського «войска»: тут й аксельбанти, розшиті золотом погони, «тільняшки», які за статутом належать тільки військовослужбовцям ВМС, обшиті білим кантиком клапани кишень кітелів тощо. Коротше кажучи – повний набір «мотошвейних військ» Російської Федерації. І я б напевно вирішив, що споглядаю якусь оптичну ілюзію, якби не українське доменне ім’я сайту та патчі з українською державною символікою на рукавах цих «мундирів». За законом вільного ринку, пропозиція певного виду товарів існує виключно у разі попиту на них. І де-не-де, та й проскакують світлини «альтернативно обмундированих» українських солдатів.
Звідки ж пішла сміттєва традиція плюндрування військових одностроїв?
Відповідь проста – «совок», себто не існуючий вже давно СРСР та його «червона армія». Один із колег по фейсбучній спільноті, який проходив строкову військову службу на початку 80-х у сухопутних військах, пише про цей феномен так: «… «Дембельська «парадка» – ознака розумової «азіатчини», матеріальної та інтелектуальної бідності. У нашому полку, де я проходив службу, зазвичай, найбільш розмальованими та розшитими додому їхали «сини степів», які під час служби не вирізнялись якимись особливими заслугами, але за пів року до «дембеля» починали шити «парадний однострій», кантувати до форми рівнобічного куба хутряну солдатську шапку, прасувати чоботи, плести аксельбанти, вимінювати різноманітні значки типу «воїн-спортсмен», парашутист-десантник, відмінний фахівець тощо. Для них військова служба була чи не єдиною знаковою подією, окрім весілля, за усе життя. І повернутися додому не героєм, не «лицарем у сяючих латах» було чимось неприйнятним, не чоловічим і у їхньому розумінні, глибоко ганебним. Візуальний ефект мусив уразити земляків та рідню на ніц! У такого, прости Господи, «героя» завжди був обтягнутий червоним оксамитом із бляшаними цапками «дембельський альбом» із саморобними лубочними картинками з прославлянням його армійських «подвигів», «розчесана» дротяною щіткою до стану облізлої шуби шинель, обрізані ледь не до стану домашніх капців кирзові чоботи. Зі стандартного солдатського парадно-вихідного однострою вони примудрялись створити щось, що візуально нагадувало дику суміш одежини, яку носять працівники сцени в цирку і мундира готельного швейцара: купа брязкалець, шнурів, галунів. Звісно, в цьому ще потрібно було якось вийти за ворота військової частини, бо якщо це диво побачить офіцер – сидіти «дембелю» замість звільнення в запас на гауптвахті. Та й військовий патруль однозначно здирав весь цей «неуставняк»… з горе-дембеля…”
Історично радянське військо загалом не вирізнялося естетизмом та утилітарністю військових одностроїв. Ще б пак, вдягнути та взути мільйонну армію – не дешеве задоволення. Пригадайте, принаймні, світлини часів Другої світової, де солдати СРСР зображені разом із бійцями експедиційних сил Армії США. Американці, навіть засмальцьовані під час боїв, виглядають більш браво і франтувато, у порівнянні з радянськими солдатами та офіцерами. Погони, до прикладу, в РСЧА ввели в 1943 році. Певний час їх просто бракувало, тому робили їх самі з підручних матеріалів. Відповідно про усілякі там статутні стандарти не йшлося. Звідси й перша традиція «самопальних» знаків розрізнення. Нарукавні нашивки, або, як тепер заведено говорити, «патчі», для солдатів і сержантів по видах і родах військ у радянському війську були введені в 1969 році. Подекуди застосовувалась нашивка, що позначала роки служби. Це ноу-хау також піддавалося «модернізації».
«Дембельська парадка» – своєрідна візуалізація протесту
Психологи, які досліджують поведінкові схеми окремих соціальних груп, стверджують, що така модель поведінки ґрунтується на внутрішньому запереченні певних заборон. «Дембельська парадка» – своєрідна візуалізація протесту проти статутних заборон та обмежень, які має військова служба. «Дембель» як психологічна поведінкова модель, вважає, що у нього, нещасного, мовляв, забрали найкращі роки юності. І тому поїде додому, виглядаючи, як самохідна різдвяна ялинка, викликаючи посмішки цивільних та праведний гнів тих, хто в одностроях цих кольорів реально воював та бив ворога. Натомість військова служба – конституційний обов’язок громадянина. Але для «дембеля» як поведінкової моделі, це не «героїчно». І тому він мусить власноруч створювати собі компліментарний імідж: подивіться, мовляв, я танки гриз, як барбарис. Підсвідомо сподіваючись, що на когось це таки й справить враження за парканом військової частини.
Ну, а які ж санкції «світять» порушнику норм зовнішнього вигляду військовослужбовця? Насамперед, звісно, увесь дозволений Статутом і Законами України спектр командирської «уваги». Хоча… Там, де командир на сто відсотків виконує свою функцію, паростки «дембелізма» серед солдатів-строковиків не з’являться. Ну, а якщо таке «диво» таки прослизне за паркан військової частини, то перший патруль ВСП має право супроводити «воїна» до місця, де він може привести однострій до статутних стандартів.
В арміях США та Канади військовий однострій – культ
Я також поцікавився, чи бува не має чогось подібного в арміях Європейських країн та США.
Відповіді представників US Army та колег із Канади одностайні – такого феномену не спостерігали ніколи. Військовий однострій у них – культ! І це поняття суворо прививається всім, хто вирішив укласти контракт із військом. Починаючи з первинного періоду підготовки військовослужбовця у спеціальних тренувальних центрах, так званого BOOT CAMP, який триває близько 12-14 тижнів, сержанти-інструктори приділяють особливу увагу тому, як рекрут ставиться до носіння однострою. Новачкам читають лекції з історії їхнього війська, детально розповідають про історичне походження та символізм кожного елементу уніформи. Показують і розказують, як правильно і стильно все це носиться, щоби кожен цивільний бачив, що перед ним – солдат могутньої армії. Якщо ж боєць нехтує наукою і не поважає те, чим його забезпечила країна, окрім жорстких дисциплінарних санкцій командування, можливо ще й накладання грошового штрафу «за публічне приниження образу захисника країни». Щоправда, такий штраф накладається у виключних випадках, після розслідування обставин та слухань справи ледь не в військовому трибуналі.
Найближча армія країни-учасника НАТО, де є військовослужбовці-строковики, – литовська. Там так само не чули про дику звичку плюндрування армійської уніформи. Темп служби у литовського строковика «а ля НАТО» досить напружений: підготовка – практичний вишкіл і трішки вихідних, які він проводить вдома, а не в казармі. Крім того, існує сувора інформаційна гігієна в армійському середовищі. Зокрема жорсткий бан на використання російських соціальних мереж типу «ВКонтактє» та «Однокласники», які є інструментом популяризації радянських сміттєвих традицій.
І якщо ми вже згадали про інструменти розповсюдження негативних армійських трендів, то соцмережі та різноманітні Інтернет-пабліки країни-агресора є абсолютними лідерами у цьому напрямку. Варто набрати у Гугл-пошуку словосполучення «дембельская парадка»: 99 відсотків результатів пошуку видасть джерела походження інформації із доменними іменами РФ. В Україні ці соцмережі також заблоковані. Втім, на жаль, не так надійно, щоб повністю виключити технічну можливість їхнього використання.
І що ж робити, запитаєте ви? Вихід є – продовжувати рух «геть від Москви». Зокрема й у процесах трансформації війська, інформаційної гігієни та виховання суспільства. Тим більше, що цей процес закладено в Конституцію України, і кожен на своєму місці, в силу власних повноважень, повинен його реалізовувати. У війську країни, яка воює з агресором шостий рік, більш ніж достатньо інструментів підготовки та важелів формування особистості, аби солдат-строковик після півтора року служби міг сам для себе чітко і з повагою проголосити: я – солдат і громадянин, а не посміховисько з російських соцмереж!
Фото автора та з мережі Інтернет
