Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
На Одещині є чимало надзвичайно мальовничих місць, містечок і селищ. В одному з них, обрамленому красивою природою, вже кілька років дислокується артилерійська військова частина ВМС ЗС України. Її гасло – «Обрані долею, слабких немає!» Ця частина формувалася взимку 2015–2016 років. То були складні часи. А чим живе частина сьогодні і чи вдалося нашим артилеристам налагодити побут серед унікальних пейзажів і тиші степів, дізнавалась журналіст АрміяInform.
«У нас немає жодного гуртожитку поліпшеного типу для проживання контрактників»
Переступивши поріг КПП, одразу помічаєш, як чисто на території. Далі мені показали штаб, казарму, їдальню, спортзал та інші службові приміщення. І все це… одна будівля. Велика відремонтована споруда стала для військових, так би мовити, рукавичкою з відомої української казки.
– На новому місці нам довелось все починати майже з нуля. Тут були лише занедбані будівлі, тож ми прийшли фактично на голе місце. Закачали рукави і стали активно працювати, – розповів заступник командира частини з морально-психологічного забезпечення підполковник Дмитро Литвиненко.
Окрім адмінбудівлі, на території військової частини є ще чотириповерхівка, яка і далі руйнується. Це дуже засмучує артилеристів. Вони сподіваються, що все ж знайдуться кошти на її капремонт – і це дозволить вирішити дуже гостре житлове питання у цій частині.
– Наразі в нашій військовій частині немає жодного гуртожитку поліпшеного типу для проживання контрактників. Вони, як і офіцери, які, до слова, всі є учасниками бойових дій, винаймають житло. Але справа в тому, що селище, де дислокується наш підрозділ – це маленький населений пункт, у якому навіть орендувати житло дуже складно. Бо його обмаль. Тому переважна більшість особового складу винаймає житло в Одесі, хоча кошти на піднайом ми отримуємо, як і ті, хто служить не в обласному центрі, а в іншому населеному пункті. Це також є проблемою для інших віддалених гарнізонів, як наш, – продовжує Дмитро Литвиненко.
До слова, дістатися до місця служби артилеристам, які не мають власного авто, також доволі складно. Адже маршрутне таксі курсує від Одеси і у зворотному напрямку лише три рази на добу: зранку, в обід та ввечері. Інших варіантів дістатися до частини немає, хіба що автостопом. А щодня їздити на службу на власному транспорті – дороге задоволення, це добряче б’є по сімейному бюджету.
Також додає великих незручностей для родин військових у цьому гарнізоні й те, що в містечку фактично немає можливості знайти роботу членам сімей, а найближчі школа і садочок є лише в сусідньому селищі або в Одесі.
Військові вірять у відродження гарнізону
Незважаючи на такі умови, артилеристи тверді духом. Вони і далі по крихті з любов’ю створюють у своїй частині справжній родинний затишок.
– Колектив – ось що робить нашу частину унікальною. Тут кожен дійсно на своєму місці і є професіоналом, самовіддано працює щодня. Цікаво, що у нас досить часто проходять службу разом чоловік і дружина. Але вони настільки розділяють роботу і сім’ю, що іноді здогадатися про те, що це подружжя допоможе лише штамп у паспорті, – жартують військові.
Для духовних потреб в артилеристів є штатний капелан, а також невелика капличка, де він проводить служби на свята. Для того, щоб військові мали змогу підтримувати себе у формі, є й спортивне містечко з футбольним та волейбольним полями та тренажерний зал.
Дуже тішились тамтешні військовослужбовці, коли частина перейшла на нову систему харчування за Каталогом продуктів. У їдальні, куди завезли й монтували нове обладнання, зазвичай справжній аншлаг.
– Я пам’ятаю, яким ще не так давно був раціон у курсантів. Те, що ми тепер на військовій кухні можемо варіювати такою кількістю продуктів за Каталогом, дозволяє чи не щодня влаштовувати святковий стіл для солдатів. Було б бажання, – розповідає начальник продовольчої служби лейтенант Денис Падалко. – Особисто я щотижня проводжу анкетування для особового складу і кожен може вказати, що йому подобається, а що ні. Користуючись отриманою інформацією, мені залишається лише підкорегувати меню на наступний тиждень і замовити необхідні продукти.
А ще особовий склад з нетерпінням чекає на клуб, адже наразі урочистості відбуваються просто неба чи у їдальні. Керівництво частини вже знайшло приміщення, яке можна використати під клуб, але воно також потребує капітального ремонту. Тамтешні артилеристи вважають себе несправедливо обділеними увагою посадовців квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси. Їхні проблеми вже кілька років поспіль залишаються поза увагою тих, хто має цим перейматися…
– Новоствореним і тим частинам, що передислоковані з АР Крим, досить важко, бо ми розміщуємося на фондах, які або протягом тривалого часу не використовувалися, або доводиться «освоювати» нові території, де абсолютно нічого немає, – пояснює підполковник Дмитро Литвиненко. – Але ми розуміємо, що в країні війна і одночасно за рік-два відремонтувати всі гарнізони бракує коштів, тому з розумінням ставимося до певних незручностей, з якими доводиться стикатися. Проте все ж таки хотілося б, щоб наші проблеми викликали бодай якусь реакцію, щоб вони з форми монологу нарешті перейшли у дієвий діалог та конкретні дії.
Недалеко від артилеристів базується частина морпіхів, у яких значно кращі побутові умови, є сучасні казарми поліпшеного типу, та й проблем дістатися до служби немає. Тож не дивно, що у конкурентній боротьбі за контрактників «боги війни», на жаль, програють морпіхам. На прикладі морпіхів, і не лише, артилеристи бачать багато позитивних змін у Збройних Силах України, тож сподіваються на швидку розбудову інфраструктури і в їхньому гарнізоні.
