Диктатора жорстко «злили» на всіх хитровибудованих геополітичних фронтах: дипломатичному, шпигунському, інформаційному, торговому та інших. Серія щедрих підкупів, гучних інтерв’ю, шантаж,…
У 205-му навчальному центрі тактичної медицини наближається до екватора курс підготовки бойового медика. Тактичні тренування змінюються теоретичною підготовкою, відпрацювання навичок на манекенах – евакуацією поранених. А серед ночі раптово лунає сигнал тривоги, і курсанти виконують марш на незнайому місцевість або в неосвітлений бокс, і тренуються надавати допомогу пораненим у суцільній темряві.
‒ Це важко, але надзвичайно захоплює, ‒ ділиться враженнями 18-річна Марта Діхтярик, дівчина із зовсім ще дитячим обличчям. – У жодному разі медик не повинен себе видати навіть маленьким ліхтариком у рукаві. Необережно скористався світлом і ти вже разом із пораненим стаєш мішенню для вражого снайпера. Для того, щоб упевнено діяти вночі, треба щосили готуватись удень. А деякі маніпуляції робити із заплющеними очима.
Дівчина жодного разу не була в районі бойових дій. А все, що знає і вміє, – то результат плідної роботи прискіпливих до підопічних та невгамовних медичних інструкторів 205-го Центру.
Марта родом із Пустомитів, що на Львівщині. Ще задовго до закінчення школи вирішила, що обов’язково пов’яже життя з армією. Батьки хоча і бажали доньці іншої долі, але перечити не стали. А згодом крихітка Марта опинилась серед кремезних львівських десантників.
‒ Взагалі-то моя мета – вступити на факультет наземної артилерії Національної академії сухопутних військ, ‒ ділиться амбітними планами дівчина. – Але якщо не вдасться, продовжуватиму службу бойовим медиком у бригаді. Добре підготуюсь і знову вступатиму. Щодо спеціальності бойового медика, то знання і навички можуть згодитися в будь якій ситуації й мирного життя.
У кожного військового свій шлях до навчального центру тактичної медицини. Когось направили добровільно-примусово, хтось вирішив спробувати, як то воно бути бойовим медиком. А ось десантник Олександр Галикін потрапив сюди через гірку втрату побратимів, поруч із якими в потрібну хвилину не виявилося медика.
‒ Був свідком смертей під Авдіївкою, коли просто через невміння надати домедичну допомогу і розгубленість ми втрачали побратимів, ‒ розповів Олександр. – Та й на стрибках, де є великий ризик травмуватися, бойовий медик дуже потрібен. Тому вирішив, що маю оволодіти знаннями й навичками, які врятують життя колегам по зброї.
‒ Про навчальний центр тактичної медицини дізналася від офіцерів частини і виявила бажання пройти підготовку, ‒ долучається до розмови сержант Віолетта Хрущ. – І хоча після закінчення медичного коледжу маю диплом медичної сестри, тут отримую багато того, чого не знала й не вміла. Окремо хочеться сказати добре слово про наших інструкторів, які не шкодують ані себе, ані нас. Але ми точно знаємо, що всі ці заняття до «сьомого поту» не даремні – в майбутньому це врятовані життя.
Четвертий співрозмовник – 19-річний десантник Богдан Пономаренко, родом саме з тієї Мар`їнки, яка постійно перебуває під обстрілом окупантів.
‒ Коли виповнилося 18 років, пішов до військкомату й підписав контракт, ‒ розповів Богдан. – Майже рік у складі свого підрозділу пробув у районі бойових дій біля Щастя і Старого Айдару. Батьки не дуже схвалюють це рішення, але поважають мій вибір. За спеціальністю я механік, та хочу навчитись рятувати не тільки техніку, а й людей.
Ось такі вони, без п’яти хвилин бойові медики: наполегливі, рішучі й дуже мотивовані.
