Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
«Маленький острівець цивілізації на тлі безкраїх полів і лісосмуг» – саме таке порівняння приходить на думку, коли опиняєшся на КПП Центральної бази ремонту та зберігання озброєння РХБЗ, що на Полтавщині. Розташована за кількадесят кілометрів від обласного центру частина, на перший погляд, наче стала частиною навколишнього пейзажу й розміреного сільського життя. Але ці враження одразу змінює вектор емоцій, коли є можливість відчути динаміку та специфіку її життєдіяльності.
«Якщо театр розпочинається з гардероба, то частина – з духовного центру»
Саме такими словами розпочав наше спілкування командир бази полковник Ігор Іванченко. – Це не просто культова споруда, це частка виховання у кожного військовослужбовця духовних ідеалів, причетності до історичної й культурної спадщини нації. Як на мене, одним із важливих факторів мотивації військової служби є не тільки соціально-побутова складова, а й усвідомлення високої відповідальності кожного за сумлінне виконання військового обов’язку. Саме тому Духовний центр розташований у центрі службової зони, практично поруч зі штабом частини, – додав офіцер.
Ідея створення каплиці народилась ще на початку сторіччя. За спогадами старожилів, саме на цьому місці в роки Другої світової був німецький концтабір, і воно наче увібрало у себе біль та страждання полонених воїнів, близько 1500 з яких знищив окупант.
-На початку 2005 року закладено фундамент майбутньої каплиці, – згадує командир частини. – Будівництво розпочали у 2018-му, і вже влітку торік духовний центр набув досконалої форми. Він відкритий для кожного охочого, незалежно від релігійних конфесій чи вподобань.
Воїни-ремонтники «приміряють»… обладунки захисників неба
Звісно, основна тема спілкування стосувалась специфіки й характеру виконання частиною повсякденних завдань. І тут якнайпростіше було б обмежитися звичайною статистикою.
Так, торішні дані про 53 одиниці відремонтованої, 56 – виданої техніки, а також відправлених до військових частин 2700 тонн майна РХБЗ є реальним покажчиком ефективної й налагодженої системи роботи воїнів-ремонтників. Не викликає сумнівів і високий рівень їхньої фаховості. Окрім якнайменше п’ятирічного професійного стажу, кожен із них володіє двома-трьома фахами. А це, за словами командира, значно покриває певний «кадровий голод».
Важко було приховати здивування, коли я дізнався, що військовики частини докваліфіковуються ще і у… спеціалістів протиповітряної оборони.
– Нічого дивного чи надзвичайного в цьому немає, – зазначив заступник командира бази з безпеки підполковник Олександр Руденко. – Реалії доводять: насамперед під загрозою нападу з боку ймовірного противника стануть не тільки стратегічні об’єкти і військові угруповання, а й частини забезпечення. Особливо військові арсенали та склади, бази такого специфічного характеру, як наша. Тому алгоритм бойової підготовки доповнено навчанням розрахунків для несення бойового чергування у системі ППО у складі Повітряного командування «Схід». А до 214 гектарів загальної площі відповідальності частини додались і сотні кілометрів повітряного простору.
Безпеку повітряних кордонів держави забезпечуватимуть підрозділ протидії технічним засобам ворожої розвідки і зенітно-артилерійський взвод. Матеріальна частина й нове радіотехнічне обладнання пройшло необхідне тестування, і вже ближчим часом протиповітряний щит держави ще зміцніє.
На трьох – близько ста років вислуги
Однією з візитівок бази є її династії. І одна з них – це родина Кузнєцових.
Їхнє сімейне тріо – найстарше у військовій частині. Це старшина бази Микола Миколайович, начальник автомобільної служби Валентин Миколайович і очільник клубу Неля Григорівна.
-Загальна вислуга і трудовий стаж нашої династії без малого становить сторіччя, – розповідає старшина Микола Кузнєцов. – Саме тут я розпочав строкову службу понад сорок років тому, тут знайшов свою другу половинку, став батьком. І саме тут продовжив сімейну традицію син Валентин.
-Дружиною і мамою військового бути непросто, – зауважує Неля Кузнєцова – Але за довгі роки я звикла, що служба для моїх хлопців завжди на першому місці. І мій обов’язок у тім, щоб вони відчували на службі упевненість, а вдома – тепло та затишок. Мабуть, у цьому і полягає секрет гармонії життя.
