Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
У другій частині інтерв`ю АрміяInform головний консультант воєнної та воєнно-економічної політики Національного інституту стратегічних досліджень Микола Бєлєсков розповів про перспективи розвитку ЗСУ. Наша кореспондентка поцікавилась, якими мають бути пріоритети у закупівлях озброєння й військової техніки, з якою моделлю армії краще рухатися вперед та яку роль відіграє міжнародна військова допомога в російсько-українській війні. Про це та інше читайте нижче. А перша частина інтерв’ю, присвячена аналізу того, що відбувалось з українським військом, починаючи з 2014 року, доступна за посиланням: https://afly.co/k4s2
Ракетний пріоритет
– Від оборонних закупівель напряму залежить безпека держави. Чим, на вашу думку, допоможе чітка розстановка пріоритетів у закупівлях ОВТ, наприклад, на найближчі 10 років?
– Для України головним завданням з точки зору забезпечення обороноздатності є отримання максимального ефекту від кожної витраченої гривні на оборонні закупівлі. Ми маємо набагато менше право на помилку з нашими обмеженими ресурсами, ніж наш ворог, що має значно більший фінансовий ресурс. Саме тому без чіткої розстановки пріоритетів у закупівлях, ми не отримаємо цей ефект. Також необхідно враховувати, що лобісти оборонно-промислового комплексу України разом із патріотичними гаслами будуть намагатися змусити Збройні Сили України купляти все те, що вони виробляють. Незважаючи на те, що потенціал ОПК із забезпечення держави виріс десь із 30 до 50 %, – це зовсім не означає, що ЗСУ повинні відразу все в них купляти. Однією із причин краху Радянського Союзу було те, що армія змушена була купляти все те, що створював радянський ВПК.
– Якщо враховувати наявний оборонний бюджет та існуючі воєнні загрози, якими, власне, мають бути пріоритети в закупівлях озброєння й військової техніки для України?
– Виходячи із сучасних тенденцій у військовій справі, у ТОП-3 закупівель військової техніки мають потрапити найпотужніші за ураженням і радіусом дії системи. Пріоритетом №1, звісно ж, має стати купівля керованих ракет різних типів за проєктом «Вільха». Йдеться про ракети радіусом 70 км і 130 км із осколково-фугасною бойовою частиною, та ракети з касетною бойовою частиною. Важливим є вихід на дальність у 200 км ракет цього сімейства. Саме вони стануть основою вогневої могутності ЗСУ, оскільки зможуть працювати на оперативну глибину і вирішувати завдання відповідного рівня.
Якщо проаналізувати наших сусідів, то білоруси мають систему «Полонез» із дальністю ураження понад 300 км, поляки й румуни закуповують американські HIMARS, які теж можуть працювати на дальність до 300 км, у Росії є «Іскандери» (500 км із крилатою ракетою Р-500). Ми повинні враховувати такі сучасні реалії.
Пріоритет №2 – крилата ракета «Нептун» як основа спочатку наземного, а в перспективі – повітряного і навіть морського протикорабельного ракетного комплексу. Хоча зараз мова йде більше про завершення робіт по цьому проєкту. Але саме відповідна крилата ракета зможе не лише надійно прикрити Чорноморське і Азовське узбережжя від можливого десанту з моря, а й прорідити морську блокаду, якщо РФ ухвалить відповідне рішення.
Пріоритет №3 – закупівля снарядів калібром 152 мм і некерованих ракет до реактивних систем залпового вогню «Град» і «Ураган». У масовій уяві саме танк посідає важливе місце як засіб ураження. Проте реактивна і ствольна артилерія, особливо в поєднанні з розвідницькими БПЛА, відвоювала собі місце в спроможності завдавати ворогу масованих утрат. 70% усіх жертв під час боїв на сході України у 2014-15 роках – саме від застосування реактивної і ствольної артилерії, але аж ніяк не від танків чи іншої бронетехніки.
– Якщо розширити список до ТОП-5 пріоритетів?
– Ми ніколи не зрівняємось з росіянами у кількості техніки і військ, але одним із критеріїв успішності нашого війська має бути насиченість підрозділів, наприклад, відповідною кількістю безпілотників чи систем зв’язку. Це пріоритети №4 та №5.
Cистеми зв’язку – це керованість військ. А якщо керованість не забезпечено, то жодні системи ураження й підрозділи не матимуть сенсу. І якщо системи зв’язку – це завдання мінімум, то єдині автоматизовані системи управління – завдання максимум. Значний позитивний ефект отримується не лише завдяки ефективним системам ураження, а й за рахунок найкращих систем управління та спостереження. Росіяни не просто експериментують з автоматизованими системами управління різних рівнів і загалом цілісною системою, мова йде вже про використання штучного розуму.
Водночас із зв’язком важливо отримати і власні спроможності порушувати зв’язок ворога й боротися з його розвідувальними безпілотниками. Тим самим посилювати РЕБ ЗСУ. Те, що з 2016-го у ЗСУ масово пішли безпілотники «Фурія» А1-С й модернізовані «Фурія» А1-СМ – це значний прогрес, бо вони передусім стали «очима» артилерії, яка може працювати на дальність 24-35 км. Проте таких тактичних безпілотників військо потребує значно більше, адже під час активних боїв їх доволі швидко втрачають. Нам потрібні й безпілотники оперативної глибини. Маємо систему «Вільха», але відкритим лишається питання, як забезпечити їй цілевказання (використання лише коригувальників чи розвідувальних спецпідрозділів недостатнє). Тому є потреба розвивати потенціал оперативних безпілотників. Шість турецьких Bayraktar TB2 – це добре, але замало для ЗСУ.
Без розуміння того, що військовий бюджет – це не бюджет розвитку ОПК, а кошторис обороноздатності, переломний момент не настане
– Які зразки української військової техніки та озброєння можуть бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках?
– Гарний приклад конкурентної продукції – розроблена конструкторським бюро «Луч» лінійка протитанкових ракетних комплексів. Їх почали постачати країнам Близького Сходу і на сьогодні вони користуються значним попитом у світі. Цей приклад демонструє, що не центральні органи виконавчої влади мають бути стимулом до розвитку ОПК, і не закупівлі ЗСУ, а робота менеджерів компаній, які аналізують ситуації з озброєнням і думають, що саме матиме перспективу. Якщо наш ОПК не може за прийнятною ціною забезпечити необхідну продукцію, то це не проблеми армії. Маємо окремі історії успіху, але без розуміння того, що військовий бюджет – це не бюджет розвитку ОПК, а кошторис забезпечення обороноздатності країни, переломний момент не настане.
– Як можна оцінити надану за останні роки міжнародну військову допомогу? Чи вплинула вона на обороноздатність?
– На мою думку, вона мала більше морально-психологічний та політичний вплив на ситуацію. Американці дуже часто давали те, що в них було, а не те, що відповідало вимогам війни на Донбасі. Це все пояснюється тим, що у початковий період війни не було ясності. Тому ця допомога відставала і з’являлась тоді, коли активні бойові дії припинялися.
Загалом останні кілька років спостерігається зменшення матеріально-технічної допомоги і перенесення уваги на тренування та їх ускладнення (раніше ротні, батальйоні навчання, нині – бригадні). Або ж значна увага до різного роду інституційних реформ, а не наявності в армії тих чи інших засобів для ефективного ведення бойових дій.
Зараз краще не піднімати тему ефективності чи якості наданої допомоги, а доцільніше провести аудит і розробити новий реалістичний перелік того, що потрібно ЗСУ. Враховуючи політику України у двосторонніх відносинах зі США, зокрема в питаннях безпеки (відмова Києва від третього ядерного потенціалу), доцільно і далі ставити питання про збільшення цієї допомоги й нагадувати про Будапештський меморандум.
Про мотивацію служити: «Якщо не зміниться нематеріальна складова, то навіть найідеальніша матеріальна не допоможе»
– Наразі триває перегляд структури ЗСУ. Вище військово-політичне керівництво підтримує ідею переходу на повністю контрактну армію. Проте думки з цього приводу розділяються. Що скажете на цей рахунок?
– Яка б не була професійна контрактна армія, але чим вона менша, тим її легше знищити. Уявіть, що почалася велика війна – контрактна професійна армія витримала удар, але проріділа. Ким її укріпляти, якщо немає оперативного резерву? Призивати людей, які ніколи не тримали зброї, відправляти їх з нуля проходити загальновійськовий вишкіл, а тоді опановувати певний військовий фах? Ми не матимемо стільки часу.
З армії слід повністю вигнати «демонів», які у 1990-ті й 2000-ні призвели до формування образу армії, від якої хочеться втекти, а не служити у ній строкову. Звідси і популярність серед народу ідеї контрактної армії, яку використовують політики, і яка зовсім не пов’язана із завданнями ефективного військового будівництва.
Наразі немає якогось системного дослідження, яке показувало б, що змушує бійців відмовлятися підписувати контракт. Залишатися на контракт чи продовжити його – не менше мотивували б нематеріальні речі. Це і відповідне поводження старших командирів, атмосфера у колективі з відчуттям свого значення, сприяння ініціативі, можливість саморозвитку, зменшення бюрократизації й паперової роботи, яка забирає час на розвиток і тренування. Підозрюю, якщо не зміниться нематеріальна складова, то навіть найідеальніша матеріальна не допоможе.
– Останнім часом прослідковується тенденція, що деякі країни, навіть члени НАТО, повертають військовий призов. Наприклад, Литовська Республіка…
– Професійні збройні сили Литви, Латвії, Естонії – занадто маленькі, їх може банально не вистачити для того, щоб виграти час. Ця ситуація лише підтверджує той факт, що маючи значну російську загрозу, виключно покладатись на маленьку професійну контрактну армію є неправильним. Має бути і професійна армія, і потужний військовий резерв, що за суттю є ще однією армією, яка в разі необхідності зможе посилити контрактне військо.
