Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради…
Відомо, що від початку війни на Донбасі російське козацтво розкололося навпіл. Так звані кубанці, серед яких сила-силенна етнічних українців, стоять за нас горою. А от більшість «дончаків» сповідують кремлівську маячню, п’ять років омиваючи руки українською кров’ю. Але не усе ж то козак, як кажуть, хто списа має. Родина комбата морської піхоти ЗСУ Андрія Федічева походить саме з «дончаків». Одначе з діда-прадіда на будь-якій війні головними для неї були не царські милості чи щедра здобич. Бо живе ця родина совістю, світлим розумом і гарячими серцями.
Пітьма віків, лихоліття революцій поглинули більшу частину життєписів військової династії комбата. Втім про трьох найближчих пращурів він знає вдосталь…
ПРАДІД ВИНІС З ОТОЧЕННЯ БОЙОВИЙ ПРАПОР ПОЛКУ НА СОБІ ПІД ГІМНАСТЕРКОЮ
Прадіда Андрій не застав, утім дід і батько пишалися ним безкінечно. Було ж чому…
У першій половині битви між Німеччиною та СРСР гітлерівці на теренах колишнього Війська Донського сформували потужний «Казачий корпус СС» під орудою генерала Шкуро. Після дебютних каральних акцій за новоспеченими есесівцями потяглася важка кривава слава. Тому Сталін з ідеологічних міркувань створив їм противагу – радянські козачі полки «дончаків», яких кидали в саме пекло боїв.
Козачий полк прадіда відразу потрапив в оточення й був геть-чисто знищений. Тільки нечисленна група козаків уціліла й вирвалася з облоги. За законами тих часів на них очікував у найкращому випадку штрафбат, а полк – розформування. Однак приречених на таку долю побратимів урятував саме Федічев. Він перед строєм козаків та гебістами скинув з себе гімнастерку і, змотавши з тулуба, розгорнув бойовий прапор частини.
Полк під цим прапором заново скомплектували і знов відправили на фронт.
ДІДА ПІСЛЯ КАТАСТРОФИ В ПОЛКУ МАЛИ Б ВИТУРИТИ З ВІЙСЬКА ЧИ УВ’ЯЗНИТИ, А ЙОГО ВІДЗНАЧИЛИ
Дід Микола зробив у радянській армії феєричну кар’єру. У відносно молодому віці він командував найкращим навчальним ракетним полком. А офіцерам на таких посадах у найближчій перспективі зазвичай «світили» генеральські посади і відповідні погони. Проте райдужне майбутнє полковника перекреслила аварія – в полку стався масштабний розлив ракетного палива. А пари хоча б десятка літрів цієї неймовірно отруйної рідини здатні вбити сотні людей.
За генеральних секретарів за подібні пригоди командирів миттю викидали з війська або й ув’язнювали. А в разі відчутної втрати боєздатності частини її по-тихому позбавляли бойового прапора і розформовували…
Утім державна комісія довела відсутність будь-якої вини Федічева і його підлеглих – розлив палива стався через технічні причини. А за блискавичну ліквідацію наслідків аварії й збереження боєздатності полку та мінімальну кількість постраждалих, серед яких був і сам Микола Федічев, його офіційно відзначили.
Утім за станом здоров’я дід Андрія вимушено пішов у запас, після чого довго працював одним з керівників режимного патронного заводу на Луганщині.
БАТЬКО З ДЕБАЛЬЦЕВОГО ПІВ СОТНІ КІЛОМЕТРІВ ПІШКИ ПРОБИРАВСЯ ДО СВОЇХ ТИЛАМИ ПРОТИВНИКА
Валентин Федічев, за словами самого Андрія, гідно підхопив прапор родинної військової династії. Перша його війна була в Афганістані, про яку він двом синам розповідати не любив. Друга – нинішня баталія з колишнім «братом».
У ранзі заступника керівника штабу АТО він одним з останніх виходив з Дебальцевого, здолавши пішки тилами противника у 18-градусний мороз понад пів сотні кілометрів. От як про це розповідав він сам:
«Я з колегою-офіцером виходив із Дебальцевого дві доби. Йшли вже зайнятою ворогом місцевістю. Сказати, що було важко, – не сказати нічого. Господь Бог допоміг, бо, по-перше, ми були вкрай знесилені, а, по-друге, навколо нас пересувалися численні підрозділи бойовиків. Тож кожен з нас тримав напохваті гранату, бо в полон ми не здалися б нізащо. Й недарма.
Першої ж ночі зайшли в якесь село в надії перепочити й висушити одяг. А нарвалися на ватагу бойовиків. Слава Богу, товариш у мене виявився випробуваним. Ми без слів преспокійно розминулися із вороженьками та неквапливо потопали далі. Мабуть, їм навіть не спало на думку, що вночі якісь відчайдухи з українських військовиків наважаться вештатися їхнім розташуванням.
Удень якимось чином нас на великій відстані вирахували російські танкісти. Один з танків зробив по нас чотири постріли з гармати прямою наводкою. Не зачепило нас просто дивом. Дивом було і те, що ми пізніше в абсолютній темряві надибали підбите російське авто, в якому разом з боєприпасами та харчами лежали два спальники… Спали години дві, але зірвалися далі в дорогу, коли поряд почали падати й вибухати артилерійські снаряди.
Цей артобстріл потішив, бо міг означати лише одне – наші вже десь близенько! Так і було насправді: невдовзі нас перестрів дозорний патруль…»
Полковник Валентин Федічев помер від серцевого нападу на робочому місці. Десятки офіцерів, які його знали по війні і не тільки, сприйняли це як особисте горе. Бо безмірно поважали за неабияку професійність та щире серце.
ДЕ Є БОГ, ТАМ Є ГЕРОЇ…
Нині в чергову ротацію на фронт окремому батальйону морської піхоти Андрія у Приазов’ї дісталась одна з найскладніших ділянок. Рельєф району оборони буквально карколомний. На деяких височинах й териконах його матроси вимушено облаштували довжелезні «трапи» до вершин зі страхувальними фалами. А у скельний ґрунт вони вгризалися кайлом і заступом.
Позивний Федічева – «Кактус». Чесно кажучи, він офіцеру вкрай личить. Бо ж занадто незручний той для супостата. Приміром, Андрій принципово змінив характер і динаміку зіткнень із бойовиками на безумовну перевагу батальйону. Попередники не дуже переймалися тим, що в бойовому статуті зветься активною обороною, яка завжди передбачає маневр підрозділом та вогнем.
А його морпіхи завше займають нові справжні й оманні позиції, організовують неочікувану для ворога систему оборони, маневру і вогню, нестандартну розвідку. Вимога комбата до підлеглих – «бути для ворога привидами, бити його так, щоб він не второпав як саме, із чого та звідки ми це робимо». Батальйон бере під жорсткий контроль максимально широку територію з використанням нових і старих мінних загороджень. Андрій домігся, щоб у кожній роті, взводі для цього був добрий фахівець.
Противник перед батальйоном вельми гарно підготовлений, навчений і дисциплінований. Це помітно за характером його дій, розгалуженій системі оборони, капітальному облаштуванню бетонованих укріплень і професійному веденню вогню.
Утім завдяки роботі офіцерів і молодшого командного складу, які недарма вчилися тактиці бойових дій у таких умовах як упродовж цієї війни, так і під час кількох міжнародних навчань, ворог зазвичай вимушений поводитися смирно. Напевне, саме тому в підполковника Федічева чи не найменша кількість бойових втрат з моменту створення частини.
Узагалі офіцерська доля підполковника цікава сама собою. У 2014-му, повернувшись із місії в Косово, він у немислимому темпі створював з нуля з мобілізованих бійців окремий батальйон 30-ї механізованої бригади. З ним Андрій прийняв перші бої в районі АТО, мав боєзіткнення із загонами горезвісного Гіркіна. Пізніше командував підрозділом із сорока наших воїнів, які забезпечували операцію з оволодіння промзоною Авдіївки, успішно брав силами своєї батальйонної тактичної групи кілька великих населених пунктів і казна скільки польових ворожих позицій.
Зрештою йому запропонували посаду командира 137-го окремого батальйону морської піхоти. І 24 серпня 2017-го з рук Верховного Головнокомандувача ЗСУ в Києві тоді ще майор Андрій Федічев отримав Бойовий прапор цієї військової частини.
Запорізькі козаки казали: де є Бог, там є герої…
