Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Віталій Бойко, колишній поліцейський із Черкащини, з перших днів повномасштабної війни став на захист України. Двічі був поранений, але залишився в строю.
Історією бійця у своїх соцмережах поділився 503-й окремий батальйон морської піхоти.
Віталій проходить службу на посаді командира мінометного відділення 503-го батальйону морської піхоти. До війська вирішив долучитись у 2023 році.
Шлях до війська
Віталій Бойко родом із села неподалік Умані. До початку повномасштабного вторгнення він 13 років служив у поліції, працюючи серед людей і беручи на себе постійну відповідальність. Останні роки жив у Києві.
24 лютого 2022 року війна застала його в столиці. На той момент Віталій уже перебував у складі добровольчого формування територіальної громади Софіївської Борщагівки.
У січні 2023 року Віталій прийшов до територіального центру комплектування, щоб оновити облікові дані, однак ухвалив рішення долучитися до лав Збройних сил України. Він добровільно записався до війська.
Його направили до 503-го батальйону морської піхоти, у мінометну батарею. Згодом Віталій став командиром відділення та старшим мінометником.
Вугледар, Кринки, Покровськ – бойовий шлях морпіха
Перші бойові зіткнення підрозділу відбулися на Донеччині, поблизу Вугледара. Пізніше морські піхотинці виконували завдання на Херсонщині — в районі Кринок та на островах, забезпечуючи прикриття піхоти мінометним вогнем.
Саме там Віталій отримав перше поранення. Після лікування він повернувся до виконання бойових завдань.
Згодом знову Донеччина — район Мирнограда та Покровська. Під час одного з обстрілів FPV-дронами боєць зазнав повторного поранення: пошкодження руки, встановлений титановий імплант, видалений меніск. Попри це, Віталій залишився у строю.
«Багато чого бачили, але тримаємось і робимо свою справу», — каже військовий.
Свідомий вибір
Головною опорою для бійця залишається родина. Віталій виховує двійню — сина та доньку, яким по 13 років. Обоє займаються боксом.
«Якби не ми — ворог давно був би в Києві. Я служу заради дітей, побратимів і країни», — наголошує Віталій Бойко.
Для нього ця війна — не рутина, а свідомий вибір: бути там, де найбільше потрібен, поруч із тими, хто тримає лінію оборони, і заради пам’яті про тих, кого вже немає.
«Коли вражаєш ворога – аж стрибати хочеться»: прикордонник Яшка про роботу FPV-дронів
