Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
170 років тому, 16 жовтня 1853 року, почалась Кримська, або Східна війна 1853–1856 років, в якій російська імперія зазнала ганебної поразки на власній території від провідних країн Західної Європи: Франції й Великої Британії та їхніх союзників — Османської імперії й Сардинії. За підсумками війни росія втратила право мати військовий флот на Чорному морі, а також утримувати фортеці й берегові арсенали, а її позиції на міжнародній арені було суттєво послаблено.
Подібність Кримської війни до сучасної агресії російської федерації вражає і, що найцікавіше, офіційний виклад історії її перебігу в російських історичних підручниках для школи дозволяє зрозуміти, як саме російська пропаганда пояснюватиме й виправдовуватиме майбутню неминучу поразку росії у війні проти України.
Надуманий привід захисту одновірців
Перебіг бойових дій та причини поразки росії у Кримській війні загальновідомі. російський цар Ніколай І прагнув розширити сфери геополітичного впливу своєї імперії, створивши на Балканському півострові низку залежних від росії держав, які мали виникнути на місці Османської імперії, що стрімко втрачала колишню могутність.
Приводом для нападу стала суперечка про святі місця в Єрусалимі. Після того, як османський султан віддав ключі від Вифлеємського храму католицькому духовенству, Ніколай І, який претендував на роль покровителя всіх православних підданців Османської імперії, напав на підвладні османам Молдовське князівство та Валахію.
Католики, судячи з усього, відігравали в тогочасній російській пропаганді роль нацистів і фашистів, від гніту яких слід було захистити єдиновірних православних християн. Подібним чином владімір путін буде розводитись про потребу захистити російськомовних мешканців півдня та сходу України.
Помилковий розрахунок на стрімку перемогу над слабшим за умови невтручання Заходу
Розрахунок був простим і зрозумілим — стрімким ударом розгромити османів, які видавалися слабшим супротивником, і не дати західним країнам встигнути втрутитись у конфлікт. Щось подібне планував здійснити владімір путін в останні дні лютого — на початку березня 2022 року.
Однак, так само як і в сучасного російського диктатора, в Ніколая І від самого початку все стрімко пішло не за планом. Як виявилось, країни Заходу були готові до війни й належним чином відреагували на дії росії, прийшовши на допомогу Османській імперії. Сталось це не відразу, і перші удари османам довелось відбивати самостійно, однак вони, попри болючі поразки, змогли протриматись до моменту, коли від країн Заходу почала надходити потужна підтримка й допомога.
Нині країни колективного Заходу так само надали Україні відчутну військово-технічну допомогу не від найперших днів широкомасштабного російського вторгнення, однак відразу твердо й упевнено стали на український бік. Надання відчутної посутньої підтримки стало для них лише питанням часу.
Теорія змови й бажання зруйнувати систему міжнародних відносин, сформовану за підсумками наполеонівських війн
У деяких російських історичних підручниках прямо говориться, що підступний Захід свідомо спровокував росію почати війну проти Османської імперії, щоб завдати росіянам нищівної поразки. Зроблене це було з метою зруйнувати систему міжнародних відносин, створену за підсумками наполеонівських війн на Віденському конгресі 1814–1815 років. російська імперія відігравала важливу роль у цій системі, тож позбавити її набутого виняткового статусу стало спільною метою консолідованого Заходу.
Подібним чином у сучасній російській пропаганді час від часу виринає теза про підступний Захід, який нібито спеціально спровокував росію напасти на Україну, щоб за підсумками російської поразки зруйнувати систему міжнародних відносин, усталеної за підсумками Другої світової війни, і позбавити російську федерацію виняткового статусу в ООН.
При цьому навіть якщо припустити, що вигадана таємна змова справді існувала й існує, то в обох випадках — як щодо Кримської війни 1853–1856 років, так і для сучасного нападу росії на Україну — чомусь забувають додати, що агресором стала російська сторона, яка цілком могла не піддаватися на хитру ворожу провокацію.
Перший етап війни: непереконливі здобутки росії та стійкість османів
На першому етапі війни Османській імперії довелось відбиватися від агресора самотужки. В той час бойові дії розгорнулися на трьох фронтах: на Кавказі, на Чорному морі та на Дунаї. Відчутних здобутків на Кавказькому фронті в росії не було.
Єдиної помітної перемоги вдалося досягти на Чорному морі у битві 18 листопада 1853 року, коли командувачу російського чорноморського флоту адміралу Павлу Нахімову справді вдалося потопити в Синопській бухті османську ескадру, у складі якої були переважно застарілі кораблі.
Натомість на Дунайському фронті росіянам, які після тривалої облоги не змогли захопити фортецю Сілістра, довелося зрештою вдатися до «жесту доброї волі» і відступити. Так само Україна, попри колосальну ворожу перевагу, витримала удар перших тижнів широкомасштабного нападу й змусила російські війська відступити з Київської, Чернігівської та Сумської областей ще до того, як країни Заходу почали надавати суттєву військово-технічну допомогу.
Усі претензії на світове панування розбиваються в Криму
Попри те, що бойові дії війни розгорталися на багатьох фронтах: на Кавказі, на Дунаї, на Чорному, Азовському, Балтійському, Баренцевому та Білому морі та навіть на Тихому океані, головним театром став Кримський півострів. Саме тут розгорнулись основні події і саме тут росія зазнала головної нищівної поразки, втративши весь військовий чорноморський флот.
Немає жодного сумніву, що нинішня війна також завершиться для російської федерації втратою загарбаного українського Криму. Саме з тимчасової окупації Кримського півострова у лютому-березні 2014 року почалася відкрита збройна агресія росії проти України, і тільки після поверненням Криму до складу України все завершиться.
Колосальне відставання росії від Заходу у військово-технічному плані та рекрутська повинність набору в армію
За рівнем озброєння російська імперія під час Кримської війни надзвичайно відставала від Франції та Великої Британії. Чорноморський флот росії був вітрильним і практично не мав парових фрегатів, які стояли на озброєнні західних країн, а російська піхота була озброєна гладкоствольними кременевими рушницями, які стріляли на відстань у 300 кроків. Натомість британці та французи мали нарізні рушниці, дальнобійність яких була приблизно вчетверо більшою.
Украй низьким був бойовий дух російської армії, яка комплектувалася з селян на основі рекрутської повинності. Погано навчені й озброєні, вони в масі своїй не надто бажали воювати, бо не розуміли, за що воюють, і тому не могли протистояти французьким і британським солдатам.
Про те, що сучасне російське озброєння, за поодинокими винятками, суттєво поступається західному, нагадувати зайвий раз не потрібно, а рекрутованих на війну кріпосних селян у сучасній війні росії проти України замінили ув’язнені та «частково мобілізовані» росіяни, загнані на фронт під впливом пропаганди та страху покарання.
Єднання корупції та пропаганди
Кошти й матеріальні засоби, які виділилися на армію та ведення війни, розкрадалися незліченними російськими чиновниками на всіх рівнях імперської бюрократії, внаслідок чого постачання російського війська всім необхідним — від зброї та боєприпасів до одягу й харчів — було жахливим. Особливо кричущою була ситуація з медициною, низький рівень якої призводив до масових смертей російських солдатів у разі поранень, за яких французи та англійці зазвичай виживали. Давалися взнаки також логістичні проблеми — в російській імперії в той час практично не було залізниць.
Усі проблеми, які зрештою призвели до поразки росії у Кримській війні, компенсувалися переможною пропагандою про героїзм російських воїнів і непереможність російської зброї. Почавшись ще за часів війни, вона перекочувала згодом і на сторінки її офіційної ідеологічно вивіреної історії, в якій основну увагу приділяють не проблемам, через які російська армія зазнала поразки, а «героїчній обороні Севастополя», яка зрештою завершилась падінням міста.
Аналогії з сучасністю більш ніж наочні й особливо помітні саме в плані російської пропаганди, яка в будь-якій очевидній безсторонньому спостерігачеві поразці росіян намагається оспівувати їхній героїзм. У нинішніх шкільних російських підручниках історія Кримської війни щонайменше на чверть складається саме з опису героїзму російських солдатів, так само як і в сучасних офіційних повідомленнях про «спеціальну військову операцію» для пересічного російського глядача приблизно у тій же пропорції йдеться про «героїв сво».
Підсолоджена поразка: якими будуть підсумки війни і як про них розкажуть
російська імперія під час Кримської війни представлена в російських шкільних підручниках з історії як обложена фортеця, яка вела бойові дії по всьому периметру своїх кордонів. Про те, що сама росія була агресором і розв’язала війну, згадується дуже побіжно, натомість усіляко наголошується, що вона опинилась наодинці з переважаючими силами ворога і спромоглася завершити війну з мінімальними втратами. Найболючішою з них стала заборона мати військовий флот та укріплення на Чорному морі.
Такий опис Кримської війни та її результатів дозволяє передбачити, як у майбутньому в росії писатимуть про поразку в сучасній війні проти України. Наприклад, начальник Головного управління розвідки генерал-лейтенант Кирило Буданов в інтерв’ю Дмитру Комарову для документального проєкту «Рік. Харківщина» завбачливо зазначив, що в російській історії навіть не згадають про стрімкий відступ російських військ з Харківської області у вересні 2022 року під час Слобожанської наступальної операції Сил оборони України.
читайте також:
З цим зауваженням важко не погодитись: росіяни знов напишуть спотворену політично ангажовану історію під власні потреби, як це вже неодноразово відбувалося щодо всіх збройних конфліктів, в яких росія була агресором й у кінцевому підсумку зазнавала поразки. Також можна гарантувати, що за підсумками поразки в сучасній війні росія так само втратить змогу і право мати військовий флот на Чорному морі, як це вже відбулося колись у результаті Кримської війни 1853–1856 років. І це доведеться визнати навіть у російських шкільних підручниках з історії.
