Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Понад століття тому чотири Універсали Української Центральної Ради (УЦР) стали яскравими сигнальними знаменами, які позначили етапи здобуття Україною незалежності. Зазвичай їх оцінюють крізь призму знання подальшої історії. Ретроспективний погляд є виправданим для нас сучасних, однак слід також розуміти тогочасний контекст.
Творці української державності доби Української національно-демократичної революції 1917-1921 років залежали від багатьох чинників. Серед них — попередній досвід, уявлення про нормальність і межі можливого, суспільні настрої, погляди на бажаний соціально-економічний лад та політичний устрій, ідеалістична віра в можливість знайти компроміс із російськими революційними силами тощо.
Знамено перше, яке відкрило вікно можливостей
Шерегу знакових стягів відкрив І Універсал Центральної Ради, проголошений 23 червня 1917 року. У ньому революційний український парламент проголосив автономію України. Її слід було втілити в життя, «не одділяючись від всієї росії, не розриваючи з державою російською». З огляду на подальші події цей крок сприймається як недостатній, половинчастий, нерішучий.
Утім, навряд чи цей бажаний і самоочевидний для нас крок був аж таким простим і зрозумілим у червні 1917 року. Згадаймо, що на той час тривала Перша світова війна, фронт якої проходив, зокрема, й у межах України, стрімко й бурхливо розгорталися події українського та російського внутрішньополітичного життя. Українське суспільство швидко змінювалося, однак навряд чи ці зміни були такими різкими й кардинальними, як може інколи видатись на підставі вивчення тодішньої української преси й офіційних документів різного роду представницьких органів та зібрань.
Уже саме проголошення автономії в односторонньому порядку збурило українське й російське суспільства. Українці переважно вітали цей крок і вимагали більшого, росіяни були категорично проти. Почалися важкі переговори, але головне було зроблено — дозріле зерно майбутньої незалежності кинули в розпушений і зволожений родючий ґрунт. Вікно допустимого, можливого й нормального суттєво розширилось.
Прапор другий, який закріпив досягнуте й розширив межі допустимого
Другий Універсал УЦР було проголошено 16 липня 1917 року після непростих переговорів із представниками тимчасового уряду росії. Українська сторона обстоювала необхідність практичної реалізації автономії України, тоді як росіяни категорично були проти цього. Рішення було компромісним і незрідка сприймається як поразка Центральної Ради та крок назад. Однак навряд чи така категорична оцінка є справедливою.
Тезу про необхідність автономії України було остаточно закріплено у свідомості як українського суспільства, так і представників владної еліти. Для росіян це було дуже важке рішення, яке вони самі сприймали як тяжку поразку в переговорах. Украй значущим чинником стало також визнання легітимності Центральної Ради й Генерального Секретаріату з боку росії. Було дозволене також створення українських військових частин. Нарешті УЦР заявила свої права не лише на національне, а й на територіальне представництво інтересів громадян усіх національностей, які мешкали у межах етнічних українських земель.
Отже, Другий Універсал також був важливим і рішучим кроком уперед, він закріпив досягнуте й розширив межі можливого. Щоправда, у ньому вже намітилось відставання від вимог часу — діячі Центральної Ради все ще орієнтувалися на взаємодію з тимчасовим урядом росії, тоді як дедалі більшої ваги набирала інша сила — агресивна, жорстока й безпринципна. Це були більшовики, які від початку серпня 1917 року проголосили курс на збройне повстання й силове захоплення влади. Ліберально-демократична УЦР недооцінила небезпеку з цього боку й заразом не приділила належної уваги рішучому розв’язанню соціальних питань, важливих для робітників. Унаслідок цього більшовики впевнено привласнили соціально-економічну риторику й майже повністю опанували настроями пролетаріату.
Стяг третій, який остаточно визначив курс
Єдиною силою, яка спробувала випередити час і рішуче вимагала проголошення незалежності України вже влітку 1917 року, стала частина українських вояків із Другого українського імені гетьмана Павла Полуботка козачого полку. Однак ні суспільство в цілому, ні українські політичні лідери зі складу УЦР ще не були готові до таких кроків.
читайте також:
Діяти більш рішуче Центральну Раду змусив більшовицький збройний переворот у Петрограді 7 листопада 1917 року. Після нього сподіватися на химеру демократизації російського суспільства стало неможливо. З огляду на це розуміння, 20 листопада 1917 року УЦР проголосила ІІІ Універсал. У ньому йшлося про створення Української Народної Республіки (УНР), окреслювалися територіальні межі УНР й остаточно визначався курс на проголошення незалежності.
Згідно з ІІІ Універсалом вирішити долю українського народу вже мало не загальноросійське «учредительное собрание», унеможливлене більшовиками, а Українські Установчі Збори. Вибори до них планувалось провести 9 січня 1918 року, а самі збори слід було скликати 22 січня 1918 року. Немає жодних сумнівів, що таким чином Центральна Рада готувалась до проголошення УНР незалежною, суверенною самостійною українською державою.
Четверта корогва, яка стала вирішальною
Вирішальним став IV Універсал Центральної Ради, текст якого Михайло Грушевський виголосив 25 січня 1918 року, хоча під документом була проставлена дата 22 січня 1918 року — день, коли мали розпочати роботу передбачені ІІІ Універсалом Українські Установчі Збори.
читайте також:
У тексті IV Універсалу наголошувалося, що його ухвалено «для того, щоб ні руське правительство, ні яке инше не ставили Україні на перешкоді установити той бажаний мир, для того, щоб вести свій край до ладу, творчої роботи, до кріплення революції та волі нашої, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всіх громадян України: Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу».
Проголошення IV Універсалу засвідчило підняття четвертого й головного прапора на найвищій щоглі Незалежності України.
* * *
Політики діляться на тих, хто крокує в ногу з часом, тих, хто час випереджає, і тих, хто тягне в минуле. Видаючи Універсали, Центральна Рада намагалась випереджати час чи принаймні відповідати його вимогам. Кожен з Універсалів був важливим кроком уперед, який ламав кригу попередніх загальноприйнятих уявлень про можливе і рухав український народ у правильному напрямку — до здобуття незалежності. Четвертий Універсал був історично неможливим без перших трьох.
