Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
105 років тому, 23 червня 1917 року (10 червня за старим стилем), революційний парламент України проголосив документ під назвою «Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й поза Україною сущого».
Укладання й оприлюднення знаменитого Першого Універсалу стало можливим завдяки послідовній державницькій позиції українських військових, яку вони виявили під час проведення ІІ Всеукраїнського військового з’їзду. Саме українські військові закликали Центральну Раду негайно приступити «до фактичного переведення в життя підстав автономного ладу», пообіцявши надати якнайрішучішу підтримку.
Підтримка організованими озброєними людьми певних політичних рішень і практичних кроків завжди має вагоме значення. Тож не дивно, що саме переконавшись у послідовній позиції українських військових, засвідченій рішеннями делегатів ІІ Всеукраїнського військового з’їзду, Центральна Рада нарешті наважилась на рішучий крок — проголошення в односторонньому порядку автономії України.
З огляду на це, зовсім не дивує той факт, що надрукований накладом у кілька тисяч примірників текст Універсалу роздавали насамперед делегатам ІІ Всеукраїнського військового з’їзду. Повернувшись до своїх частин, військові мали повідомити бойовим побратимам про рішення українського революційного парламенту не лише на словах — вони могли продемонструвати й зачитати відповідний документ.
Саме українські військові мали стати запорукою втілення закликів і настанов Універсалу в життя, у разі потреби виступивши на захист Центральної Ради та її рішень зі зброєю в руках. Тож у документі зовсім не випадково згадувалися «найкращі сини» українського народу, «виборні люде… від салдацьких казарм» — революційне рішення тільки тоді чогось вартує, коли є люди, готові і спроможні його оборонити збройно.
Найкращі сини твої, виборні люде від сел, від фабрик, від салдацьких казарм, од усих громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, і наказали нам стояти й боротися за ті права та вольности.
Спираючись на підтримку українських військових, Центральна Рада доволі рішуче розкритикувала російський Тимчасовий уряд за відкидання всіх українських пропозицій і прохань і заявила, що готова діяти, не рахуючись із позицією російської сторони.
Це був справді сміливий крок. Незрідка Центральну Раду критикують за нерішучість в ухваленні рішень, неспроможність одразу проголосити незалежність Української держави. Однак нам легко критикувати минуле з майбутнього, добре знаючи про те, що, як і чому відбувалося потім.
Якщо ж подивитися на Перший Універсал очима сучасника у день його проголошення, то він видасться нам не просто потужним, але й дуже своєчасним кроком: Центральна Рада оприлюднила його саме там і тоді, де й коли це слід було зробити — під час завершення ІІ Всеукраїнського військового з’їзду.
Завдяки цьому документ ставав не просто красивим, але порожнім гаслом, — Універсал набував практичної ваги. За заявою реалізовувати автономію України на практиці стояли відтепер озброєні люди, і російська сторона більше не мала змоги ігнорувати українські вимоги.
Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе. Се наш обов’язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі. І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя.
Українські військові згадуються у тексті Універсалу лише один раз — у загальному переліку після виборних людей «від сел, від фабрик» є також і представники «від салдацьких казарм». Однак роль і присутність військових у контексті укладання документа цією куценькою згадкою, як бачимо, зовсім не обмежується. Роль українських військових у проголошенні Першого Універсалу така само значна, як і роль укладачів документа.
Вона така само революційна, як зафіксоване в Універсалі запровадження «особливого податку на рідну справу». Слід було «точно і негайно регулярно пересилати його в Скарбницю Української Центральної Ради». Політичне керівництво української національно-демократичної революції отримувало таким чином два важливі інструменти для реалізації своєї політики — військовий та економічний. Це була серйозна заявка не лише на автономію, пописану в документі. Це був крок колосальної ваги в напрямку здобуття незалежності і проголошення суверенітету держава Україна.
Проголошення Першого Універсалу стало справді революційним кроком. Оцінювати його вагу слід насамперед у контексті військово-політичної ситуації, що склалася в Україні, колишній російській імперії та на фронтах Першої світової війни станом на червень 1917 року.
Слід врахувати й особливості українського національного руху й той шлях, який він пройшов впродовж «великого ХІХ ст.», під час російської революції 1905-1907 рр., Першої світової війни, і особливо — за кілька місяців від Лютневої революції 1917 року в російській імперії.
Якщо згадати сформульовану американським соціологом Робертом Патнемом теорію залежності від шляху («точка, до якої ти прийдеш, залежить від точки, з якої ти вийшов»), то нескладно буде зрозуміти, що Перший Універсал з’явився на самісінькому вістрі української національно-демократичної революції. Цілком можливими для реалізації були суттєво менш революційні сценарії, однак навряд чи за умов, що існували, можна було зробити більш революційний крок, ніж проголошення Першого Універсалу.
