У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Почесні найменування пов’язують сучасні військові підрозділи з видатними діячами, місцевостями чи подіями української історії.
Це формує спадкоємність та власну військову традицію.
6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне найменування «імені Симона Петлюри».
Симон Васильович Петлюра (1879–1926) — видатний український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, журналіст, літературний і театральний критик, нащадок давнього козацького роду.
Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді генерального секретаря з військових справ (28 червня — 31 грудня 1917), один з організаторів та лідерів антигетьманського повстання, після завершення якого став Головним отаманом військ Української Народної Республіки, а 9 травня 1919 року очолив Директорію УНР та залишався її лідером до останніх днів життя.
Підписав Варшавський договір із Польщею з метою залучити останню як союзника у війні з москвою. Однак, попри надуспішну кампанію у квітні-червні 1920 року, у результаті якої вдалося повернути контроль над Києвом, цей союз не був ефективним, що врешті-решт призвело до поразки у війні та інтернування українців Польщею.
З листопада 1920 року керував роботою уряду УНР в екзилі, вів активну антибільшовицьку діяльність, через що був убитий московським агентом 25 травня 1926 року.
Симон Петлюра говорив: «Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров’ю», а «кров, пролита для великої мети, не засихає», бо тільки «в боротьбі виростає сила». Тож «Не забуваймо про меч, учімося міцніше тримати його в руках», адже «українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами».
Саме тому це присвоєння — не символічний жест, а повернення тяглості українського війська між сьогоденням і добою Української революції 1917–1921 років. Знак того, що сучасні воїни продовжують справу тих, хто сто років тому боровся за незалежність так само вперто, як і нині.
Про почесні найменування інших бригад ЗС України читайте в наших наступних матеріалах.
