Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Свій перший контракт підписав у 19 років.
Наприкінці 2020 року нещодавній випускник машинобудівного ліцею Чернівців Максим Іленчук вирішив стати військовим. Хлопець підписав контракт із 10-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою «Едельвейс». Коли сказав про своє рішення рідним, то батько, який на той час був на військовій пенсії, вирішив знову піти служити, щоб бути ближче до сина. На початку повномасштабного російського вторгнення їхні підрозділи розділилися. Штурмовий батальйон Максима відправили на захист Київської області. Саме там наприкінці березня 2022 року 21-річний солдат прийняв свій останній бій…
Максим родом із села Стрілецький Кут, що неподалік від Чернівців. Тут ріс і навчався. Вчителі згадують про нього як про відкритого і товариського хлопця.
«Ось таким усміхненим, як на фото, завжди Максим і був. А ще надзвичайно привітним і доброзичливим. При зустрічі його очі завжди випромінювали особливе тепло. Йому ще треба було тільки жити, кохати, радіти молодому життю, сім’ю заводити, дітей народжувати, а він присвятив все своє коротке життя захисту Батьківщини…» — йдеться в дописі школи, в якій навчався Максим.
Він з юних років цікавився військовою справою. Адже мав приклад батька, який брав участь в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях. Юрій Іленчук добре запам’ятав той день, коли син повідомив йому про своє рішення піти служити.
— Це було 11 листопада 2020 року. Максим підійшов до мене і каже: «Тато, я вирішив підписати контракт із ЗСУ». І вже разом з ним я також вирішив підписати. І ми пішли разом служити, — пригадує чоловік.
На початку 2022 року Максима відправили на навчання до Львова. Там він здобував навички гранатометника. У перший день повномасштабного вторгнення військовий приєднався до свого підрозділу та відправився захищати Київщину. Спочатку обороняли Бориспільський аеропорт. Потім їх перевели до села Лук’янівка. Під час ворожого танкового наступу, який українські військові успішно відбили, Максим дістав смертельні поранення.
— Я 28 березня спробував набрати Максима, щоб поцікавитися, як у них справи. Бо чув, що ворог штурмував їхні позиції. Але додзвонитися не зміг. А потім мені вже зателефонували з дому і повідомили, що син загинув… Через день мене відпустили зі служби на похорон сина. А після похорону я знову поїхав на фронт. Я думав, що чим більше там у полі лишу ворогів, тим легше мені стане. Та повірте, легше не стає, скільки б не лишав… — ділиться батько.
За кілька місяців після поховання сина пан Юрій зазнав осколкових поранень і контузії. Потім у нього стався черговий інфаркт. Чоловіка звільнили з війська за станом здоров’я. Відтоді він та його дружина Алла почали активно волонтерити. Вони збирають і везуть допомогу військовим, зокрема тим підрозділам, в яких служив Максим і Юрій, а також досі служить старший син Артем.
Мати пригадує, що коли представники військкомату повідомили про загибель Максима, вона не могла ні говорити, ні кричати, ні плакати. Усвідомлення горя прийшло, вже коли вперше прийшла на могилу до сина.
— Мій Максим дуже любив їсти цукерки «Ромашка». І я завжди, коли приходжу на його могилку, то беру в магазині пакет цих цукерок. Розумію, що вони йому вже не потрібні, але не можу без них прийти… — розповідає пані Алла.
Посмертно Максим Іленчук нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Слава і честь Герою!
Фото з соцмереж
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
