Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
9 жовтня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси ухвалив вирок у справі № 711/7023/25, визнавши чотирьох осіб винними у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та насильстві щодо службових осіб під час виконання ними обов’язків.
Цей випадок важливий не лише через сам факт вироку, а й через те, хто саме чинив опір мобілізаційним заходам — не маргінали і не «випадкові перехожі».
Правопорушення під час виконання мобілізаційного завдання
Події сталися 26 травня 2025 року в Черкасах. Військовослужбовці ТЦК та СП у складі групи оповіщення спільно з поліцією виконували службове завдання — перевірку військово-облікових документів і оповіщення військовозобов’язаних.
Суд встановив: четверо цивільних, достовірно знаючи, що перед ними військовослужбовці у формі, почали словесні образи, погрози, а згодом — умисні фізичні дії. Троє з обвинувачених завдали ударів військовим, ще одна особа підбурювала інших до агресії, фактично організовуючи тиск на представників ТЦК та СП.
Хто саме чинив опір
Матеріали справи руйнують зручний міф про «випадкових маргіналів». Перед судом постали соціально інтегровані громадяни — люди з роботою, родинами й позитивними характеристиками. Серед них — волонтер, який мав офіційні договори та рекомендації, працівниця медичної сфери, яка до згаданого правопорушення характеризувалася позитивно, а також особи зі стабільним місцем проживання, сім’ями й дітьми, які раніше не мали проблем із законом.
Утім, соціальний статус, професія чи «добра репутація» не стали ані індульгенцією, ані виправданням: коли ці люди свідомо пішли на зрив мобілізаційних заходів і фізичний тиск на військових, закон дав їм чітку і безкомпромісну оцінку.
У цій справі принципово важливо нагадати: працівники ТЦК та СП — це військовослужбовці, і майже завжди — з реальним бойовим досвідом. Багато з них були змушені перейти на службу у системі комплектування після поранень, контузій або обмежень за станом здоров’я, отриманих на фронті. Вони не уникли війни — вони продовжують службу там, де держава потребує їх найбільше. Саме ці люди краще за інших розуміють ціну мобілізації, бо бачили фронт без прикрас.
Вирок суду: емоції не звільняють від відповідальності
Суд визнав усіх чотирьох винними за:
- ч.1 ст.114-1 КК України — перешкоджання законній діяльності ЗСУ в особливий період;
- ч.2 ст.350 КК України — насильство щодо службової особи у зв’язку з виконанням службових обов’язків (вчинене групою).
Кожному призначено 5 років позбавлення волі, з подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки та покладенням обов’язків контролю органами пробації.
Це не поблажливість, а юридично чіткий сигнал: злочин встановлений, вина доведена, і будь-яке порушення умов випробування означатиме реальне ув’язнення.
Спротив мобілізації — це робота на ворога
У війні немає нейтральних зривів мобілізації. Байдуже, ким ти працюєш, який маєш соціальний статус чи в якому емоційному стані перебуваєш — умисний фізичний або організований спротив мобілізаційним заходам завжди грає на боці ворога.
Кожне таке правопорушення — це не побутовий конфлікт, а удар по обороні країни: він ламає ритм мобілізації, б’є по моральному стану військових, стає готовим матеріалом для російської пропаганди й роз’їдає довіру до державних інституцій, які тримають фронт у тилу так само, як військові — на передовій.
Цей вирок — не про «покарання за емоції». Він про межу, яку не можна переходити навіть у стані стресу. Мобілізація — це питання виживання держави. Військовослужбовці ТЦК та СП — це частина війська. А умисний спротив, приниження чи насильство щодо них — кримінальний злочин, за який відповідальність неминуча.
