Щоб на власні очі побачити, як формується еліта українського війська, кореспондент АрміяInform відвідав навчально-тренувальний центр Сил спеціальних операцій. Саме тут…
30-річний Андрій Галкін з алтайського краю рф лише вийшов із в'язниці, як співробітники поліції примусили його підписати контракт із Міноборони. На застереження, що він може перестріляти своїх, махнули рукою. Запевнили, що буде «будівельником» у тилу.
Про історію цього окупанта розповів 18 листопада проєкт «Хочу жить».
«Я говорив, що розумово відсталий, перебуваю на обліку у лікаря нарколога. Я з дитинства інвалід. Вони кажуть, це все херня, все нормально буде, не хвилюйся. Медкомісію пройшов, всі печатки поставили: «придатний», «здоровий». Вже ввечері відправили», — розповів Андрій.
Звісно, ніяким будівельником бути йому не судилося. У частині до нього підійшов якийсь дядько і наказав їхати з ним.
Так наш «герой» опинився у штурмовиках і в першому ж бойовому виході понад тиждень провів на позиції без їжі та води.
Від безвиході російські військові пили власну сечу, вже подумували їсти трупи своїх же побратимів, яких навколо було достатньо, або накласти на себе руки.
Не дивно, що поява українських військових була сприйнята Андрієм та його товаришами як порятунок:
«Нам пообіцяли життя і вони слово дотримали. Нас не били, поставилися як до нормальних людей», — сказав Андрій.
«Для російської армії такі штурмовики, як Галкін, давно вже не дивина. Недоумкуваті, інваліди, смертельно хворі та каліки регулярно опиняються на передовій. Їх безсоромно відправляють на вірну смерть — про яку людяність може йтися в державі-ГУЛАГу, де правлять поняття і право сильного? «Родінє» все одно кого і як вбивати», — сказано у повідомленні «Хочу жити».
Як повідомляла АрміяInform, оприлюднили відео допиту російського полоненого, який зізнався, що підписав контракт заради початкового внеску на іпотеку для своїх дітей.
До речі, якщо вас цікавить спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform та на сторінку в інстаграмі.
