Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Побратим «Барс» — піхотинець 33-ї окремої механізованої бригади — з дитинства мріяв служити й стати професійним військовим. Коли почалося повномасштабне вторгнення, його та інших курсантів військового навчального закладу привели в бойову готовність. Після кількох днів підготовки вони вирушили на оборону Києва.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
«Перший бойовий вихід я мав у розвідці, тоді був старшим розвідником, — розповідає „Барс“. — Біля одного населеного пункту на північ від Фастова противник знищив блокпост і прорвав оборону. Нас скерували туди. Ми їхали на „уазиках“, доїхали до точки вивантаження і далі дійшли пішки. Усі йшли на патріотизмі та адреналіні, тому великого страху не відчували. Виявили ворожу піхоту, три одиниці колісної техніки та одну артилерію».
Після короткого повернення до навчання «Барс» завершив курс достроково й одразу приєднався до 33-ї бригади. З 7 червня 2023 року брав участь у контрнаступі на півдні країни, зокрема на Запорізькому напрямку. «Наша колона виїхала ввечері, а на лінію зіткнення заїхали о четвертій ранку. Ми перетнули Маріупольський шлях і виїхали на нерозміноване поле. Я вирішив відкотитися, щоб зберегти людей. Наступного дня зайшли туди знову — пішки і з кращим знанням місцевості», — згадує боєць.
Наприкінці 2023 року, під час бою на околицях Роботиного, «Барс» очолював штурмову групу. Противник підпустив їх на 50 метрів і відкрив вогонь. «Мене поранило кульовим у ногу, працював ворожий РЕБ — не було зв’язку, лежав під вогнем і мене ніхто не чув. Я чекав, поки противник перезарядиться, і перебігав до своїх. Лежав у вирві від вибуху. Хлопці шукали мене на „Мавіку“ і знайшли; сказали, що треба відповзти назад на 200 метрів. На останніх силах повз — мене забрали й евакуювали. Ми відбили позицію: декого з противника знищили, решта відступила», — розповідає він.
На Донецькому напрямку наприкінці 2024 року колона «Барса» потрапила під удар FPV-дрона; механік-водій був поранений, машина наїхала на протитанкову міну і стала небоєздатною. Підрозділ опинився в оточенні в лісосмузі; зв’язок переривався, билися близько доби. Шестеро бійців зазнали уламкових поранень, у тому числі «Барс». Попри це оборону втримали і всі повернулися живими.
«Це був великий стрес. Міркуєш: от зараз усе може закінчитися. Молишся Богові. Але головне — ніколи не здаватися: боротися до кінця й пам’ятати, що ворог теж боїться. Ми сюди прийшли не для того, щоб помирати, а щоб перемагати й знищувати ворога. Я думаю про рідних — і це надихає», — каже боєць.
За його словами, досвід перших виходів загартував бійців: «Після першого бою стає набагато легше. В екстремальних умовах важливо діяти злагоджено: від дій командира залежить 30–40% успішності бою. Для мене найважливіше — збереження життя особового складу».
«Барс» переконаний, що перемога вимагатиме рішучих дій: «Маємо не просто вигнати ворога з наших територій, а знищити його як агресивну військову силу, щоб наші діти і дружини більше не знали війни».
Як повідомляла АрміяInform, боєць роти вогневої підтримки бригади «Рубіж» на псевдо «Пророк» розповів, що ухвалив рішення піти на війну, щоб його батько міг повернутися додому, і тепер служить в одній роті зі своїм братом.
