Зрештою, поновитися на службу вдалося всього за чотири дні завдяки спрощеному алгоритму в Армія+. Про це військовослужбовець 23-го штурмового полку «Р.У.Г» 2 корпусу «Хартія»…
Не міг залишатися осторонь, коли ворог напав на Україну.
Роман народився 3 лютого 1985 року в селі Івангород Олександрівського району Кіровоградської області. Після закінчення школи вступив до Кіровоградського вищого професійного училища № 4, здобув професію електрика.
Строкову службу Роман проходив в Одесі, а після неї влаштувався на м’ясокомбінат «Ятрань» у Кропивницькому. Там і познайомився з майбутньою дружиною Юлією. За її словами, Роман виділявся серед інших хлопців харизмою, мав авторитет у колективі. Обоє вже мали досвід сімейного життя та дітей від попередніх шлюбів, але не ділили їх на «своїх» і «чужих». Згодом стали жити разом, а за кілька років оформили шлюб офіційно.
У 2015 році Роман приєднався до лав ЗСУ, був учасником АТО/ООС на сході країни. У 2016 році повернувся додому, але за два тижні уклав контракт з Третім полком Сил спеціальних операцій. «На ротації приїздив додому. Подробиці про АТО нам не розказував. Казав, все чудово. На позитиві завжди», — згадує дружина.
Під час служби в Третьому полку чоловік закінчив Центральноукраїнський національний технічний університет. У 2017 року Романа відправили до Британії на міжнародні змагання спецпризначенців Cambrian Patrol, які вважаються екстремально важкими. У змаганнях взяли участь команди від 28 країн. Україна тоді посіла друге місце.
24 лютого 2022 року Роман виконував бойові завдання на Донеччині. «Чотири місяці не був вдома, через тиждень мав приїхати, планувалася ротація. І я зрозуміла: ротація скасовується… Згодом його перевели воювати на Харківщину. Він у різних місцях воював. Хоча йому пропонували посади в тилу. Казав, що тут, у тилу, від нього не буде користі. Я йому казала: „А як же я, як діти?“ А він: „Ти маєш мене зрозуміти. Не можу інакше. Не хочу, щоб ворог прийшов сюди“», — ділиться спогадами Юлія.
За час служби Роман отримав багато нагород, серед яких ордени «За Мужність» ІІІ ступеня (13 березня 2022) та ІІ ступеня (2 червня 2022).
У 2023 році чоловік зазнав поранення, але після лікування повернувся у стрій. У 2024 році він перевівся в авіаційну ескадрилью, де служив на посаді старшого повітряного стрільця авіаційної ланки, знищивши понад десять ворожих цілей.
18 липня 2025 року старший сержант Роман Куценко зазнав тяжкого поранення в Дніпропетровській області. 19 липня боєць помер у госпіталі. «Прилетіла ракета, у нього було осколкове поранення. Розповідали, що він ще хвилин 40 після поранення побратима виносив, рятував. Потім Рому відвезли у лікарню. …Це не мало статися. Рома мав такий великий бойовий досвід! Пілот, який з ним літав, каже: таких, як Рома, не буває», — розповіла Юлія.
Поховали бійця на Алеї слави Далекосхідного кладовища у Кропивницькому. На його честь під час церемонії прощання кружляв літак.
«Чоловік не збирався пов’язувати своє життя з військовою службою. Але коли почалась війна, він не міг просто спостерігати. 80% його життя — це захист, це хлопці, воля й сила», — говорить дружина.
30 вересня 2025 року Указом Президента України Роман Куценко був удостоєний ордена «За Мужність» І ступеня (посмертно).
Петиція про присвоєння старшому сержанту Роману Куценку звання Героя України (посмертно) перебуває на розгляді у глави держави.
Честь і шана Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото з сімейного архіву та Суспільне. Кропивницький
За матеріалами Україна-Центр, Суспільне, Главком
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
