У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
У найбільшому місті Аляски Анкориджі напередодні зустрічі президента США Дональда Трампа з російським диктатором відбувся мітинг на підтримку України.
На вулиці міста вийшли сотні людей з українськими прапорами та плакатами з гаслами, в яких був чіткий меседж того, що кремлівському маньяку тут зовсім не раді.
Мітингарі пригадали російські білборди 2022 року з написом «Аляска наша» й тримали плакат з гаслом: «Україні та Алясці ніколи знову не бути російськими».
Чому імперія вирішила віддати Аляску
Ніколи знову… Так, дійсно був час, коли Аляска нібито входила до складу російської імперії (насправді від 9 липня 1799 року до 18 жовтня 1867 року Аляска, з прилеглими до неї островами, перебувала під управлінням російсько-американської компанії). На півострові перебували лише російські торговці, не було створено жодної російської колонії, натомість російська православна церква відправляла до тубільців місіонерів і будувала церкви.
Врешті через невиправдано високі фінансові витрати на утримання російських торгових компаній на цій території, імператор олександр II продав Аляску американцям у 1867 році.
30 березня 1867 року у Вашингтоні було підписано договір, за яким за один квадратний кілометр території росіянам було заплачено 4 долари і 74 центи. Того ж року, у п’ятницю, 18 жовтня, о 15:30 у столицю Аляски Сітка увійшли американські війська. Зі всіх будівель було скинуто російські прапори і піднято американські.
За 30 років по тому на Алясці знайшли поклади золота і розпочалася так звана золота лихоманка. росіяни нервово кусали лікті. За роки «лихоманки» на півострові було видобуто близько 1000 тонн золота, що більш як вдесятеро окупило виплачені за Аляску кошти. А згодом там виявили ще й потужні поклади нафти…
Ще в 1960-ті росіяни намагалися поширити міф, що Аляску насправді віддали в оренду на 100 років, і почали вимагати її повернення. Але маніпуляція тоді не вдалася, оскільки договір 1867 року вцілів, і в ньому чітко було написано, що Аляска з Алеутськими островами довічно, остаточно і безповоротно переходить у повну власність США. Сучасна путінська історіографія натякає, що росію тоді просто кинули і цю «несправедливість» треба виправляти…
Козаки на Алясці: невідома сторінка історії
Назва півострова Аляска походить від алеутської назви «Алякшу», що означає «земля» або «континент». Аляска належала до російської імперії протягом 126 років, рахуючи від офіційного її відкриття в 1741 р. данським капітаном Вітусом Берингом, прізвищем якого названі море і затока, який був на російській службі. Це, однак, не означає, що раніше не було досліджень Аляски і прибережних островів. Чи задумувалися ви коли-небудь про те, ким були ті «росіяни», які першими ступили на цю землю?
Сучасна російська історіографія старанно оминає цей період в історії Аляски і прилеглого Алеутського архіпелагу, розпочинаючи їх освоєння тільки з другої чверті ХVIII століття, тобто з того моменту, коли 21 серпня 1732 року члени команди бота «Святий Гавриїл» під орудою Михайла Гвоздєва висадилися на північноамериканське узбережжя.
Однак, за свідченням американського історика Губерта Бенкрофта, першим, хто причалив до Аляски й Алеутських островів ще у 1669 році, був козак Лука Морозко, якого «туди загнали вітри». Про цього козака згадується ще раз у 1695–1696 роках, коли він — Лука Семенів Морозко був висланий в Анадирський острог для збору данини. Не відомо, чи цей козак Морозко був у ті роки підданим московського царства, але те, що він був етнічним українцем, не викликає жодних сумнівів.
Зафіксована на Алясці поява козаків, які шукали можливості для втечі та нового осідку для себе, і після 1709 року. Про це згадують у своїх працях видатні українські історики Микола Аркас і Дмитро Яворницький.
Українська дослідниця Америки Анна Власенко-Бойцун у своїй книзі «Українські назви у ЗСА» (Бісмарк — Ґрилі, 1977) стверджує що козаком-українцем був вищезгаданий Михайло Гвоздєв, справжнє прізвище якого Гвоздь. Товаришами Гвоздєва, що був на царській службі, були теж українці — Іван Федорів і Дмитро Павлуцький, а також німець Яків Генз.
Цікаві відомості про козаків на американському континенті подає уродженець Київської губернії, який у 1890-х роках емігрував до США, Євгеній Матросов. У своїй статті «Заокеанская Русь», надрукованій 1897 року в п’яти номерах журналу «Исторический Весник», що виходив у Філадельфії, він пише: «…відважні запорозькі козаки після зруйнування Січі царицею Катериною ІІ в 1775 році значною кількістю переселилися в гирло Амуру і на своїх чайках запускалися далеко по Тихому океані і часто приставали до тих чи інших островів на узбережжі суходолу. Таким чином відкриття і дослідження північноамериканського суходолу було безперечно справою козацької „вольниці“. Вже по їх слідах прямували російські промисловці для виміни хутра…»
Запорожці осіли на півострові Аляска, де їх нащадки ще в 1896 році мали значну українську громаду.
Географія Аляски нагадує про Україну
Про українців на Алясці свідчать численні географічні назви, які збереглися досі.
Гусля (Huslia) — поселення майже в центрі Аляски, на лівому березі річки Коюкук (Koyukuk), засноване українськими мандрівниками на півострові. Від 1969 року на його місці — однойменне місто.
Кодіак (Kodiak) — острів і місто на ньому. Порт заснований у 1784 році російськими колоністами й був першою столицею так званої «російської Америки». Можливо, що його назва походить від фортеці Кодак, збудованої в 1635 році на Дніпрі, щоб перешкодити втечам селян на Січ.
Мис Козаків (Cape Kazakof) на острові Кодіак розташований біля західного входу в затоку Козаків (Kazakof Bay). Мис і затока були названі або на честь М. Козаковського, який був старшиною експедиції Михайла Мурашева, або просто на честь козаків.
Тривалу пам’ять по собі залишив на Алясці славетний мореплавець Юрій Федорович Лисянський, козацького старшинського роду, який народився в Ніжині 1773 року та був капітаном першого рангу імператорської армії. У 1803–1806 роках він, як командир корабля «Нева», відбув у першу навколосвітню подорож під прапором російської імперії, під загальним керівництвом німця Адама Йоганна Крузенштерна, командира корабля «Надежда». Свою кругосвітню подорож Лисянський описав у книжці «Кругосветное путешествие в 1803–1806 годах», що видана російською мовою в санкт-петербурзі в 1812 році та перевидана англійською в Лондоні в 1814 році. Книга Лисянського була перекладена також німецькою та французькою й викликала надзвичайне зацікавлення в тодішній Європі. Сьогодні затока (Lisianski Inlet), річка (Lisianski River), канал (Lisianski Strait), півострів (Lisianski Peninsula) і мис (Lisianski Point) на Алясці названі на його честь. Вони входять до заповідної території «Річка Лисянського — Верхня Гуна» в місті Сітка.
Гора Полетики (Mount Poletica) на кордоні Аляски і Британської Колумбії, заввишки 2316 метрів. Названа на честь Петра Полетики, уродженця Василькова на Київщині, російського посла в Вашингтоні, який проводив переговори зі сторони російської імперії щодо кордонів Аляски. Полетика також походив з козацького старшинського роду. Його прадід був убитий у Полтавській битві.
Острів Полтава (Poltava Island) завдовжки в 1,3 милі, розташований біля південного узбережжя Аляски, біля входу до порту Врангеля. Острів названо так у 1832 році на честь міста Полтави, біля якого у 1709 році відбулася битва між гетьманом Іваном Мазепою у спілці з Карлом ХІІ і московським царем петром І.
Літературознавець Анна Власенко-Бойцун наводить ще одну назву, якої ми не знайшли на сучасній мапі: «Гора Гайдукович (Haydukovich mount) — вершина, розташована на відстані 36 миль у північно-східному напрямку від Паксону (Paxson), висотою 600 футів. Ця гора була названа на честь Івана Гайдуковича (1878–1965), українського мисливця, який був довголітнім співробітником аляської ловецької кoмiciї».
Отже, мешканці Аляски не випадково підтримують Україну. Адже саме українські козаки і дослідники першими опинилися на узбережжі Північної Америки й були увічнені в місцевих назвах. Козаки, які були досвідченими мореплавцями на Чорному морі, шукали землі, де вони могли б продовжувати вільне життя. У них були такі ж самі ідеали, як і в перших американських емігрантів — воля і справедливість. Вони були такими ж відчайдухами, як і сучасні українці, які не побоялися кинути виклик «другій армії світу» і боронити від російської експансії весь цивілізований світ.
