Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
«Якою б не була позиція зруйнованою, знаючи, скільки побратимів загинуло, щоб її здобути — залишити її надзвичайно важко», — пояснює своє рішення Герой України Андрій «Док» Докторенко. У грудні 2022 року біля Площанки, коли на його вісьмох піхотинців наступала ціла ворожа рота, він, маючи дозвіл на відхід, залишився з двома бійцями та майже добу утримував ключову позицію, не дозволивши ворогу просунутися й оточити інші підрозділи.
Про цей надзвичайний бій та інші епізоди свого бойового шляху розповів сам Андрій «Док» Докторенко — на той час командир роти 3-го механізованого батальйону «Fireflies» 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго — у відео на сторінці свого підрозділу.
Бій під Площанкою: 8 проти роти
Події відбувалися 8 грудня 2022 року, між Макіївкою та Площанкою. Бій розпочався ще 6 грудня — противник розпочав масований штурм позиції третього взводу роти «Дока». «Тоді в мене на позиції було восьмеро чоловік, а проти них наступала рота, а то й більше», — згадує командир. Бій тривав до півночі, після чого українські воїни змушені були відійти — «вся зброя, що в них була, заклинила».
«Док» вивів виснажених піхотинців, а сам повернувся на позицію разом із двома військовослужбовцями з рембату, які були тимчасово прикріплені до підрозділу. «Ми втрьох майже добу утримували позицію, не дозволили противнику підійти… аж поки не підійшло підкріплення», — розповідає Герой України.
«Покидати позицію дуже важко»: рішення залишитися
За словами «Дока», на той момент уже надійшла команда на відхід: у рацію дали «добро» залишити позицію. «Але, враховуючи ситуацію, якби ми її залишили, ворогу було б набагато легше нас оточити й знищити… А знаючи, якою ціною далася кожна позиція, залишати її тоді було надзвичайно важко. Бо коли розумієш, скільки побратимів загинуло за кожен клаптик — це рішення дається непросто. Це була висота», — ділиться він.
Вони втрьох утримували стратегічно важливу, хоч і пошкоджену, позицію, не дозволивши ворогу прорватися та оточити інші підрозділи. За цей час, за словами командира, ворог зазнав значних втрат — «вивозили КамАЗами». Найголовніше — «при всіх цих боях у мене не загинув жоден хлопець, усі вийшли живими й неушкодженими», — наголошує він.
Шлях «Дока»: від міліції та слюсарства до командира роти
Андрій «Док» Докторенко родом із Пирятина, що на Полтавщині. Колись працював у міліції, згодом звільнився, аби більше часу приділяти родині. Перед повномасштабним вторгненням займався слюсарством та ремонтом автомобілів. З початком війни став на захист рідного міста разом із товаришами. До ЗСУ його мобілізували 18 березня 2022 року, на етапі формування 66-ї бригади.
Пройшов шлях від командира взводу, брав участь у штурмі Невського, згодом виконував обов’язки командира роти. «Док» визнає, що спочатку бригада мала недостатній досвід і слабке озброєння, але з часом ситуація суттєво покращилася.
Сучасна війна дронів та незмінна роль піхоти
За його словами, війна стрімко змінюється: тепер значну роль відіграють дрони, які «розбирають позицію», ускладнюючи завдання піхоти. Але навіть за наявності великої кількості дронів, без піхотинця війна неможлива — саме людський зір і слух допомагають виявляти ворога.
Командир має бути прикладом
«Док» переконаний: командир повинен передбачити всі варіанти, включно з власною загибеллю, і знати, хто продовжить бій у разі потреби. «Перед тим, як заводити людей, я намагався пройти ту ділянку сам — власними ногами, знати, де є укриття… Бо коли ти йдеш перший, якщо щось трапиться — загинеш один, але збережеш життя багатьом своїм хлопцям», — ділиться він.
Незважаючи на втому, «Док» і його побратими продовжують боротьбу. «Як би нам не було важко — потрібно гнати ворога. Поки ми його не виженемо, спокою нам не буде», — каже Герой України.
Як повідомляла АрміяInform, на Лиманському напрямку росіяни зберігають наступальний потенціал за рахунок оперативного поповнення втрат. Не минає жодного дня без атак у смузі відповідальності 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго.
