Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Паризький конгрес, що відкрився 25 лютого 1856 року в столиці Франції, мав покласти край Кримській війні. Цю війну розв’язав імператор Ніколай І — авторитарний правитель, якого за пристрасть до «воєнщини» називали Палкіним.
Його тридцятирічне правління минуло в безперервних війнах, попри погане оснащення армії та неадекватну транспортну систему. Наслідком війн було порушення міжнародного балансу і постійне збільшення території росії, чого так прагнув Ніколай, бо тільки так він міг довести підданим своє «вєлічіє». Напередодні його смерті російська імперія досягла свого географічного зеніту, охопивши понад 20 мільйонів квадратних кілометрів.
Водночас внаслідок правління Ніколая І росія отримала катастрофічний стан фінансової системи, бюрократію, що характеризувалася хабарництвом, корупцією та неефективністю, централізовану адміністративну вертикаль, жорстку цензуру та репресії проти інакомислячих.
Супроти росії в Кримській війні виступила ціла коаліція держав: Османська імперія, Франція, Велика Британія і Сардинія. Через це цю війну іноді називають «нульовою світовою». Військо Ніколая І почало зазнавати поразки за поразкою, втрати сягали понад 500 000 військовослужбовців. Усі полегшено зітхнули, коли імператор Палкін, який за жодних обставин не хотів завершувати ініційовану ним Кримську війну, помер.
Однак, переговори в Парижі розпочалися аж за рік після того, як не стало правителя — настільки сильним було тогочасне «побєдобєсіє». Ще й досі імперці-путінці захоплений військами коаліції під час Кримської війни Севастополь називають «городом русской слави»…
росія повторює сценарій Кримської війни 1853–1856 років
30 березня 1856 року в Парижі уповноважений представник росії, граф Олексій Орлов підписав капітуляцію.
Паризький мир позбавив росію права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці й прибережні арсенали. Усунення російської військової загрози стимулювало вільну торгівлю в усьому східному Середземномор’ї.
Також російська імперія повернула Османській анексовані під час війни території й відмовилася від будь-яких претензій на Молдовське князівство, Валахію та південну Бессарабію. російського імператора позбавили протекторату над християнами Османської імперії, замінивши колективним патронатом усіх великих держав. План розширення впливу російської імперії на південь та захоплення Константинополя, який імперські ідеологи плекали ще від часів Катерини ІІ, остаточно провалився.
Зрештою, один із найвідданіших Ніколаю І державних службовців, Олександр Нікітенко, із сумом резюмував: «головним недоліком правління Ніколая Павловича було те, що все це було помилкою».
Але росія не була б росією, якби вона виконувала підписані нею міжнародні угоди. Оговтавшись після поразки у війні та зміцнивши своє політичне й економічне становище у 1870–1871 рр., російська імперія відмовилася визнавати статті Паризького договору, що забороняли їй мати військовий флот і арсенали на Чорному морі та положення договору про нейтралізацію Чорного моря. Наступна перемога російської імперії в російсько-турецькій війні 1877–1878 років знищила остаточно систему міжнародних відносин, закріплених Паризьким мирним договором.
