Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Богдан, фельдшер медичного пункту з позивним «Док», прийшов у військо ще у 2014 році. Бойовий шлях розпочав з розрахунку САУ 2С19 — був старшим навідником.
Історію бійця опублікували на сторінці 68-ї окремої артилерійської бригади.
За його словами, вибору в той час не було, він був поза штатом. Спочатку стріляв з гармати, під Слов’янськом.
У 2015 році Богдан став санітарним інструктором, а згодом — старшим бойовим медиком.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, він служив у складі 56-ї Маріупольської мотопіхотної бригади.
Пройшов найгарячіші точки: Піски, Гуляйполе, Часів Яр. Робота медика на фронті часто виходить за межі надання першої допомоги.
Богдан каже, що доводилося брати на себе відповідальність за організацію процесів, які не стосувалися медицини.
Його захопленням на війні стала інженерна справа — проєктування та будівництво позицій.
«Я займався медициною, евакуйовував, а як хобі була інженерка — побудова позицій. Це дуже важко — треба все організувати, щоб безпілотники не розбили все одразу», — розповідає боєць.
Досвід навчив Богдана, що зайві емоції під час порятунку побратимів лише шкодять.
На його переконання, медик повинен мати холодний розум, чітко знати етапи евакуації та маршрути до стабілізаційних пунктів, щоб не підірватися самому й довезти пораненого живим.
«Під час бою у мене немає емоцій: хворий є хворий. Головне в цій справі — не проґавити людське життя», — каже військовослужбовець.
Один із найяскравіших спогадів Богдана пов’язаний з евакуацією у 2023 році.
Після прильоту «Ланцета» з’явилося багато поранених, а над головами все кружляв ворожий «Орлан».
«На, попий фанти», — сказав Богдан побратиму, який стікав кров’ю на передньому сидінні посіченого осколками «Гольфа».
Насправді це була протишокова терапія. Пораненого треба було рятувати негайно, а він до паніки боявся уколів, тому медик відволік такою нехитрою дією.
Порівнюючи війну 2014 року з теперішньою, Богдан зазначає, що характер бойових дій докорінно змінився.
Найбільшою загрозою сьогодні стали дрони, які «беруться нізвідки» і вбивають.
Проте, попри постійну небезпеку, він вважає, що захищати країну — це обов’язок кожного чоловіка.
«У військо час усім. Треба, щоб це усвідомили всі чоловіки. Хай подумають про тих, хто вже чотири роки в бойових діях, про людей, яких не вдається поміняти на позиціях і які по 150 днів там перебувають.
Зараз є змога самостійно обрати підрозділ для служби. В артилерії, наприклад, у всіх є значний шанс залишитися живими, хоча ризики всюди свої. Піхота — це найскладніше», — підсумовує «Док».
Вдома на Богдана чекають батьки та дружина.
Попри втому та складне ставлення рідних до його служби, він продовжує виконувати свою роботу, бо знає: від його спокою та впевнених дій залежить, щоб побратими повернулися до своїх родин.
Як повідомляла АрміяInform, після тривалої реабілітації та отримання II групи інвалідності захисник міг звільнитися, але вирішив продовжити службу.
