Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Мрія про військову службу, загартована спортом воля й гостре почуття несправедливості через російську агресію змусили Аліну повернутися в Україну, подолати проблеми зі здоров’ям і стати вправною операторкою бойових безпілотників на передовій. Її історія — не просто про вибір професії. Це розповідь про силу характеру, усвідомлену мету і безумовну любов до Батьківщини.
Про захисницю розповіли на сторінці бригади з посиланням на матеріал Drone Force.
Аліна, позивний «Директор», нині служить у 3-й окремій танковій Залізній бригаді. З дитинства вона мріяла про армію, хоча родина уявляла її радше юристкою чи поліцейською. Батько, який хотів сина, виховував доньку з твердим характером — так вона зростала серед бігових доріжок і змагань, виборюючи перемоги у легкій атлетиці на всеукраїнському рівні. Вступити до кадетського корпусу після 9 класу завадила проблема зі спиною — але не поламала мрію.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Аліна перебувала за кордоном. Там її болісно вразило байдуже ставлення деяких українців, які, попри війну, продовжували спілкуватися з росіянами, «наче нічого не сталося». Це стало остаточним поштовхом до повернення.
В Україні вона взялася втілювати мрію системно: пройшла лікування, зібрала документи, пройшла відбір і стала бійчинею ЗСУ. Спершу її направили до 3-ї танкової бригади, звідти — на спеціалізоване навчання в центр Drone Force, де готують операторів безпілотних систем для Сухопутних військ.
Період навчання у Drone Force Аліна згадує з теплом. Жінок на курсі було небагато, але панувала атмосфера взаємопідтримки, а інструктори, за її словами, викладалися на повну.
«Вони намагалися донести знання навіть тим, хто не дуже прагнув вчитися. Бо розуміли: від цього залежить життя», — каже вона.
Після повернення в підрозділ пройшла тритижневе злагодження. Перші два виїзди — як стажерка, а вже на третій місії Аліна повноцінно керувала дроном. Найважчим у цій роботі вона вважає не польоти і не удари по цілях, а шлях до позицій запуску і назад — під обстрілами, в грязюці, з технікою в руках.
«Розуміння, заради чого ти тут — ось що тримає на ногах», — впевнено каже «Директор».
Її рідні залишаються на Харківщині, у прифронтовому селищі, яке постійно обстрілює ворог. Для Аліни це не просто географія — це її дім, який потрібно захищати. І кожен виліт — це цеглина в оборону рідного краю.
Тим, хто розмірковує над службою в ЗСУ, вона радить бути чесними із собою:
«Спочатку розберися, куди ти йдеш. Не приймай це рішення за п’ять хвилин. Це має бути зважено і глибоко усвідомлено. Бо буде важко — і фізично, і морально».
Історія Аліни «Директор» — це доказ, що в умовах великої війни новітні технології, мотивація та підготовка здатні перетворити вчорашнього цивільного на незамінного фахівця сучасного бою.
Як повідомляла АрміяInform, коли в центрі Сум 13 квітня вдарила російська ракета, Андрій — військовий із позивним «Мамай» — був зовсім поруч. Не на позиціях, не в окопі. В аптеці. У місті, куди разом із побратимом приїхав по ліки.
