Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Він має диплом університету, за плечима — досвід важких штурмів, серйозне поранення та успішна робота оператором FPV-дронів. Усі шляхи, здавалося б, відкриті для офіцерської кар’єри. Але 24-річний Тимур, боєць 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, свідомо обирає залишатися солдатом.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
Киянин Тимур до повномасштабного вторгнення жив звичним життям: заочно навчався в університеті, водночас працював у піцерії. У квітні 2022 року, вже під час великої війни, у нього народився син. Як батько маленької дитини, він не підлягав мобілізації і міг би продовжувати працювати й виховувати малюка вдома. Однак, коли син трохи підріс, Тимур прийняв інше рішення.
«Я довго думав і врешті наважився — зайшов в інтернет і почав шукати вакансії», — розповідає він. Головним критерієм була «нормальна бригада». Так він знайшов 128 ОГШБр і підписав контракт.
Після інтенсивного навчання у Великій Британії Тимур потрапив до 2 гірсько-штурмового батальйону на Запорізький напрямок, якраз у розпал наступальних дій бригади. Брав участь у штурмах. Під час одного з них його відділення зайняло відбиті у росіян траншеї, які потрібно було утримувати добу. «Дуже скоро нас почали крити вогнем — зі ствольної, реактивної арти, мінометів… Ворог добре знав локацію, тому бив дуже прицільно», — згадує боєць.
Помітивши над собою ворожий Mavic, він попередив побратимів. Майже одразу прилетіла міна або снаряд, «осколок залетів під бронік, зламав лопатку й застряг у шиї». Бойовий медик підрозділу загинув під час штурму, тож першу допомогу надавали хлопці під безперервним вогнем. Евакуація теж була екстремальною — на БМП, водій якої «заїхав прямо на позиції, хоча там крили з усього».
Три місяці лікування — і Тимур знову у строю. Спочатку служив у мобільній вогневій групі зенітно-кулеметного батальйону, полюючи на «Шахеди». Згодом повернувся до рідної 128 бригади, але вже в підрозділ БПЛА — там служив його старий товариш зі штурмової роти «Батон», який за станом здоров’я вже не міг бути в піхоті.
Починав сапером — готував бойову частину для дронів, а потім став пілотом FPV. «Вдалих вильотів було дуже багато — і техніку на ходу знищував, і ворожу піхоту, і штурми відбивав», — каже Тимур.
Маючи диплом університету (закінчив заочно вже під час служби), Тимур міг би легко стати офіцером. Але поки не планує. «Мені краще солдатом — бойові виїзди, адреналін, двіж. Армія мені до душі, особливо наш теперішній підрозділ», — пояснює він свій вибір.
Він постійно на зв’язку з маленьким сином, який, побачивши будь-якого військового у формі, вигукує «Тато!». Нещодавно їздив у відпустку на його день народження. Тимур планує залишитися в армії навіть після війни. Про офіцерське звання подумає, «якщо на той час війна закінчиться». А головна мрія — «повернутися додому, у мирний Харків».
Як повідомляла АрміяInform, у 115 окремій механізованій бригаді служить не просто тягач. Це MAN HX81 — важка техніка, що витягує пошкоджену броню з передової. Але головне — хто за його кермом. Водій Ярослав пережив полон у кадировців, «парад» у Чечні та повернення додому. І знову вийшов на маршрут — до своїх, до служби, до боротьби.
