Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Кожен новий день у російській інформаційній війні — це як нова серія дешевої мильної опери.
Цього разу на екранах з’явилася “сенсація”: росіяни нібито взяли під контроль село Басівка на Сумщині. Село, між іншим, в яке навіть не кожна навігація одразу веде, вже мовчки “впало” — щоправда, виключно на сторінках їхніх пропагандистських пабліків.
Здається, у російських штабах давно не оновлювали карти — або ж плутають реальність з фентезі.
Реальність без гриму
Насправді ж жодної “здачі”, “прориву” чи навіть звичайного дрібного рейду в районі Басівки немає й близько. Українські оборонці, як і раніше, контролюють ситуацію в прикордонних районах Сумської області. Жодного ударного угруповання противника, яке могло б захопити населений пункт — не зафіксовано. Та й географія села не надто сприяє “парадному” входу окупанта — це не плацдарм, а умовна точка, що тільки й годиться для маніпуляцій у телеграм-каналах.
Фейк як зброя масового дуріння
Мета цієї інформаційної атаки очевидна — паніка, зневіра, хитання тилу. Класика жанру: створити відчуття, ніби “все пропало”, “нас уже оточили” і “держави нема”. І тут уже навіть не важливо, де саме та Басівка — важливо, щоб із заголовка стирчали “сенсація” і “перемога російської армії”.
А потім російські бабусі хапаються за серце, а українці — за смартфон, перевіряти: “А де це взагалі таке?”
Холодна голова — найкраща зброя
На 7 квітня 2025 року Басівка нікуди не “переходила” і не “здавалася”. Вона, як і була, під контролем України. Наші захисники — на позиціях. Люди — вдома. Противник — у себе в болотах і у вигадках.
Фейкові наступи росіян існують лише в Telegram-реальності. У фізичному світі вони отримують по зубах, щойно сунуться на наш бік.
І наостанок — трохи зневаги
Якщо вірити російським ЗМІ, то вони вже десять разів “зайшли” в Харків, п’ятнадцять — у Сумську область і сто разів — у реальність. Але щоразу ця їхня “реальність” стирається, щойно стикається з фактом.
Бо у нас не серіал. У нас — життя. І в цьому житті Басівка — українська. І крапка.
