Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Валентин із Волині — 20-річний боєць 100 окремої механізованої бригади, який продовжує боротьбу за Україну навіть після серйозного поранення.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
«В батька, який служить із початків, був позивний „Бобер“. Коли я пізніше прийшов у підрозділ, то отримав позивний „Бобер менший“, а вже після переходу на свою теперішню посаду став простим „Бобром“», — розповідає боєць.
«Бобер» пройшов складний бойовий шлях, починаючи зі служби в підрозділі забезпечення і закінчуючи участю в боях у Серебрянському лісі та під Очеретиним. Він порівнює ці напрямки з Торецьком, де зараз служить, і каже, що міська забудова створює багато неприємних нюансів.
Під час виконання одного з бойових завдань поблизу Торецька «Бобер» отримав серйозне поранення. «Це була посадка в лісосмузі неподалік терикону. Нас було троє. В першу ніч по нашій позиції прилетіло з 80-ки та 120-ки (80-ти та 120 міліметровий міномет — ред.) і нас злегка контузило, але ми продовжували тримати визначений рубіж.
Наступного дня почала працювати ворожа авіація, яка крила нас КАБами. Після другого такого прильоту, внаслідок вибухової хвилі, в мене стався розрив барабанних перетинок», — згадує боєць.
Після лікування та реабілітації «Бобер» повернувся на фронт, але згодом, через певні обставини, пішов у СЗЧ, звідки незабаром повернувся. «Повертаючись із СЗЧ в підрозділ, я був морально готовий продовжити службу в піхоті, але розумів, що фізичні кондиції не дадуть мені змоги в повному обсязі виконувати покладені на мене завдання, тому попросив командування перевести мене до підрозділу БпЛА, і мені дали „зелене світло“», — розповідає Валентин.
Зараз «Бобер» — оператор БПЛА у 1 стрілецькому батальйоні 100 ОМБр. Він займається скидами «подарунків» на голови загарбників і планує робити це до тих пір, поки останній окупант не покине українську землю. «Ще б пак, боєць, в якого життєвий девіз: „Завжди вперед“, просто не може вчинити інакше, тим більше, коли в тилу на нього чекає мама Світлана Євгеніївна, двоє молодших братів: Андрій та Віктор і кохана дівчина Сабріна», — йдеться в публікації.
Як повідомляла АрміяInform, ця історія про Олега з позивним «Гран», який до 45 років не мав жодного стосунку до війська, але у 2024 році отримав повістку та без вагань став на захист України у складі 100 окремої механізованої бригади.
