У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Ця історія про Олега з позивним «Гран», який до 45 років не мав жодного стосунку до війська, але у 2024 році отримав повістку та без вагань став на захист України у складі 100 окремої механізованої бригади.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
«Гран» — звичайний український чоловік, який до війни захоплювався риболовлею та футболом. Він закінчив аграрний університет та працював за фахом, вирощуючи зернові культури. Проте, коли прийшов час, він не ухилився від служби та став на захист своєї країни.
Пройшовши навчання та адаптацію, Олег вирушив на своє перше бойове завдання до Торецька. «Гран» пробув на позиціях 77 днів, де щодня демонстрував героїзм та відвагу.
«Увесь цей час поруч зі мною був побратим Валера на псевдо „Лівша“, з яким ми познайомилися ще в навчальному центрі. Згодом ми „підхопили“ ще бійця Олександра на псевдо „Карп“ зі 150 ОМБр, — каже Олег, — Бити ворога доводилося у режимі нон-стоп. Бо там якщо не ти, то тебе».
Найважчим випробуванням стала втрата побратима, який загинув у нього на руках. Проте «Гран» продовжував боротися та виконувати свій обов’язок.
Олег також згадує, як йому доводилося надавати медичну допомогу побратимам, які зазнавали поранень під час обстрілів. «У декого з хлопців починали нагноюватися дрібні уламки, які потрапили в тіло під час обстрілів. Брав ножа, добре випалював лезо, а перекис водню і перев’язувальний матеріал в аптечках були. — Одним словом, навчився давати раду тій напасті — „пацієнти“ із сусідніх позицій вже в чергу до мене „на прийом“ записувалися…»
Після повернення із 77-денного бойового завдання, перше, що зробив «Гран», — це зателефонував своїм рідним, щоб повідомити, що він живий. А потім… засів за YouTube — до самісінького ранку дивився огляди ключових футбольних матчів, які пропустив за ці 77 днів!
На запитання про те, що допомогло йому пережити всі випробування, «Гран» відповідає: «Найперше допомагали думки про дітей — було величезне бажання все витримати, повернутися і обійняти їх. А ще — рятувала молитва. Навіть ті, хто ніколи не знав хоча б „Отче наш“ — раптом усе „згадували“ і починали дуже гаряче молитися…»
Указом Президента України № 122/2025 від 23 лютого 2025 року молодшого сержанта Гранківського Олега Володимировича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Як повідомляла АрміяInform, їй лише 21, а вона вже два роки витягує поранених з-під вогню. Настя — парамедикиня екіпажу медеваку, яка мобілізувалася в 19 років. Її цивільне життя тривало всього рік, і сьогодні вона не уявляє себе поза військом.
