Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Їй лише 21, а вона вже два роки витягує поранених з-під вогню. Настя — парамедикиня екіпажу медеваку, яка мобілізувалася у 19 років. Її цивільне життя тривало всього рік, і сьогодні вона не уявляє себе поза військом.
Історію захисниці оприлюднили на сторінці Сухопутних військ ЗС України.
«Мені не подобається надмірна героїзація жінок в армії. Ми всі, і чоловіки, і жінки, маємо однаковий обов’язок — захищати свою країну. Але я страшенно поважаю вибір тих, хто вирішив служити заради перемоги», — говорить вона.
Кожен виїзд на евакуацію — це зустріч із пораненим, з його болем, страхами та спогадами.
«Для мене морально найважче — це дорога до шпиталю. Ти їдеш із бійцем, мусиш говорити з ним, підтримувати рівень його свідомості. Він розповідає тобі історії, які іноді розривають серце. Але потім… ти їх забуваєш. Не імена — відчуття. Бо якби запам’ятовувала все, не витримала б», — зізнається Настя.
Вона чула різне: про сімох дітей, які чекають вдома батька, про мрії, які обірвала війна, про страх не дожити до завтра. І кожна історія залишає на її серці рубець.
«Якась частинка тебе просто відмирає з кожною такою історією. Але ти не маєш права зупинитися», — каже вона.
Дівчина віддала свою юність війні, але не шкодує.
«Для мене слова „до перемоги“ — не просто фраза. Це питання до самої себе: чи зможу я побачити результат? Я готова працювати стільки, скільки буде потрібно», — твердо заявляє Настя.
Вона не шукає слави, не чекає подяк. Просто робить свою роботу — ту, яку обрала свідомо. Бо там, на передовій, її чекають ті, хто має повернутися додому.
Як повідомляла АрміяInform, на сторінці Державної прикордонної служби України з’явилася розповідь про перший штурм молодого прикордонника з позивним «Мудрий». Хлопець, який ще минулого року був курсантом, зараз командує взводом прикордонників бригади «Сталевий кордон».
