Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Юрій Камений міг би писати історію українського мистецтва, але натомість він творить історію на полі бою. Двічі доброволець, лицар ордену Богдана Хмельницького, він залишив керівну посаду в Академії образотворчого мистецтва та вдруге став до лав захисників України.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
У складі 61 окремої механізованої Степової бригади Юрій пройшов шлях від гранатометника до головного сержанта батальйону. Він воював за Херсонщину, особисто забезпечував логістику боєприпасів та евакуацію поранених під мінометним вогнем. У Соледарі отримав поранення від кулі снайпера, але після лікування знову повернувся на фронт.
«Повернувся, бо маю велику відповідальність перед солдатами, за них треба дбати. Не можу кинути своїх, вони всі для мене — герої. Вони пішли на війну, бо розуміють: якщо не боронитимуть рідну землю — ворог буде в їхніх будинках і буде знущатиметься з їх близьких», — говорить Юрій.
У 2024 році під час оборони Орлівки та Семенівки на Донеччині Камений заводив групи підсилення на найбільш складні напрямки оборони. Під час однієї з операцій його автівку уразив ворожий FPV, але чоловік залишився неушкодженим.
На початку Курської операції батальйон Каменого підіймав український прапор над Суджею. Під час виконання одного з завдань чоловік знову отримав поранення.
«Прилетіли три КАБи. Чисте везіння — я залишився живим. Поранило ліву руку, вибило око. Сильно погіршився зір. Але я відповідально ставлюся до своєї посади і знову зі своїми хлопцями. Треба пам’ятати, що ми — козацького роду і наші прадіди воювали зі всіма, хто заходив на нашу землю», — наголошує Юрій.
Як повідомляла АрміяInform, коли бойовий медик Бригади «Рубіж» з позивним «Сем» вирішив піти на фронт, у нього був вибір — залишитися на цивільній роботі завдяки «броні» або стати на захист країни. Він обрав друге і не просто став бойовим медиком, а й встановив рекорд підрозділу зі знищення ворожої бронетехніки. На його рахунку — п’ять підбитих машин разом із десантом.
