Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Позивний «Бах» старшого сержанта 115 окремої механізованої бригади не має жодного стосунку до геніального німецького композитора XVIII століття. Він походить від слова «бабах» на позначення вибуху, адже Нікіта — інструктор з мінно-вибухової підготовки.
— Позивний з’явився дуже просто — придумали з хлопцями, коли починали у саперній роті. Як з’являються позивні? Якщо ти сам щось не придумаєш, то тобі щось приклеять і те щось може бути далеко не найкращим. Тому придумали щось пов’язане із саперною справою, підривами, — посміхаючись пояснює військовий.
«Боялися, що не встигнемо на війну»
Родом «Бах» з містечка Глибока в Чернівецькій області. До війська майбутній сапер прийшов добровольцем у перші дні широкомасштабного вторгнення. Разом із двоюрідним братом вони рвалися в бій, хоча не мали жодного військового досвіду чи строкової служби у Збройних Силах.
«Я прийшов зі своїм двоюрідним братом. До війни ми практично чотири роки вдвох на одну роботу ходили, були за кордоном. На третій день якраз у брата був день народження, і я приходжу зранку до нього в кімнату і кажу: „Ну що, „Бой“ — у нього позивний ще до війни був — я так собі подумав, що піду“. А він каже, що теж надумав, — і ми разом у військкомат», — згадує Нікіта.
Навчання на Яворівському полігоні у Старичах, на відміну від сучасної півторамісячної БЗВП, було менш тривалим, однак кожен зайвий день в «учебці» бійці сприймали мало як не покарання, бо прагнули якнайшвидше потрапити на передову.
«Ми уявляли, що навчання буде, як в американських фільмах, — смуга перешкод у болоті, виживання у лісі, міські бої… По факту було не так трошки, але ми дуже боялися, що ми не встигнемо на війну, дуже рвались. Ми готувались на ВОС 100 як піхота і сподівалися, що будемо, як Рембо, в окопах гасити п**арів — все як у кращих блокбастерах», — розповідає «Бах».
Початкові навички сапера здобував під час боїв
Під час формування бригади у Золотоноші Нікіту разом із братом зарахували в саперну роту, однак повноцінно опановувати мінно-вибухову справу під керівництвом досвідченіших колег «Бах» почав уже під час бойових дій у Донецькій області. Туди боєць потрапив на початку квітня 2022 року. Воював у районі Сєвєродонецька під Воєводівкою.
«Перші бойові виходи у нас жорстко пройшли. Це важко для людини з „гражданки“, коли не відрізняєш „виходи“ від „прильотів“ — здається, що все у тебе летить. Спочатку ми йшли ніби саперна рота, тому що треба ж „штатку“ забити всю, але по факту були піхотою. Тільки у вільний від боїв час сапери контрактники приходили до нас розказували, показували що до чого, давали нам якийсь базовий курс», — розповідає боєць.
Він із вдячністю згадує загартованих у бойових діях під час АТО/ООС побратимів, бо вони могли дати корисну пораду, підказати та показати, що і як потрібно робити. Адже, впевнений військовий, елементарні речі роботи з вибухівкою мусить опанувати кожен піхотинець.
«Кожен піхотинець має як мінімум уміти встановити протипіхотну міну. Звичайно, до міни будь-хто боїться доторкатись, але насправді це максимально безпечно, якщо ти грамотно й акуратно з нею поводишся», — стверджує «Бах».
В обороні грамотні мінні загородження рятують життя піхоти
Щобільше, наголошує сапер, грамотно встановлені мінні загородження не лише не становлять небезпеки для власної піхоти, а рятують їй життя.
«Сучасні завдання саперів — це встановлення мінно-вибухових загороджень. Наприклад, піхота закріплюється і сидить на спостережних пунктах, тобто тримає якусь зону відповідальності. Ми висуваємося, встановлюємо міни типу МОН у керованому вигляді. Так ми „зашиваємо“ власну піхоту, щоб ворог не зміг без втрат до наших позицій наблизитись», — пояснює сапер.
Навіть найменша з протипіхотних мін МОН-50 може зупинити наступ великої групи противника, адже її вибух забезпечує скерований вибух і удар пів тисячі уламків у певному секторі.
«Ти просто одну кнопку натиснеш — і полетить 500 куль в один сектор. Ми встановлюємо міни по фронту, щоб зайняти всю ділянку. Тоді замість того, щоб вистріляти 20 магазинів, ти можеш одну кнопку натиснути. Бачиш — іде якась група. Клац — і група лягла.
Перші два з групи лягають автоматично, бо ти одразу вже решето з них зробив. А інші вже не полізуть далі, бо частина з них „300“, а інші налякані й повинні евакуювати поранених. Хоча зустрічалися на Куп’янському напрямку „шторм-зет“, так там просто у них немає вибору назад іти — тільки вперед, бо позаду „заградотряди“», — пояснює «Бах».
У наступі сапери також необхідні
«В наступах я особисто не брав участь, але ми проробляли шляхи, працювали з групами ССО, з ДРГ, з колегами з розвідки, які готувалися до штурмових дій», — розповідає військовий про роль саперів у підготовці до наступальних дій.
«Так звана сіра зона між позиціями дуже щільно замінована як нами, так і ворогом, тому перед тим, як бійці зможуть розпочати штурм, сапери повинні як зняти власні мінні загородження, так і максимально розчистити шлях до позицій противника від ворожих мін.
Для того, щоб група приховано пройшла без втрат, у першу чергу вилазимо ми і все розміновуємо. Якщо є можливість, то використовуємо міношукачі. Якщо немає — то просто повзком, щупами. Спочатку ми зробили коридор в своїх загородженнях, проповзли, зробили максимально до позицій ворожих — і тоді вже група може безпечним коридором зайти», — каже сапер.
Так само розчищають також шлях для бронетехніки, однак там можна використовувати такі механізовані засоби, як установки розмінування. Вони дозволяють прокладати у ворожих мінних загородженнях проходи завширшки близько 4 метрів, чого достатньо для руху танка.
«В умілих руках можна робити серйозні речі»
Сапер наголошує, що піхотинець повинен уміти не лише виявляти, але й встановлювати міни. Ураження, якого можна завдати ворогу завдяки встановленню мін скерованої дії, в багатьох випадках може стати для нього фатальним. Так можна знищувати та зупиняти цілі групи російських піхотинців:
«Як показує практика, на БЗВП людей навчають поводження зі зброєю, стрільбі, тактиці, такмеду. На інженерну підготовку взагалі може бути всього 1‒2 години за весь курс. Але в нинішніх реаліях піхота повинна вміти ставити міни.
Зараз є багато мін американського зразка по типу M18А1 Claymore. У нашій армії це вважається інженерним боєприпасом, а в американській армії — це піхотний боєприпас. Він іде так само, як одноразова РПГ, так само, як гранати. Так само йде і „Клеймор“ — маленька сумочка, міна протипіхотна і мережа з уже готовим підривачем.
У тебе може не бути сапера в окопі кожну секунду, який може тобі поставити. Але може бути декілька мін „Клеймор“. Тоді виліз акуратно, поставив. У мене є знайомі зі штурмових бригад, то розповідають, що були випадки, як наші хлопці тримали за допомогою таких мін оборону і відбили кілька штурмів.
Банально просто йде штурмова група, вони за бруствер поклали міну, клац — і група лягла. Перекурив, перезарядився. Бачиш, знову група — міну поставив, клац. А хто живий лишився — того дострелив. Тобто в умілих руках можна робити серйозні речі».
Від «Google, допоможи!» до інструктора з мінно-вибухової підготовки: про символ віри принципового «Монаха»
Із серпня 2024 року «Бах» служить у 115 окремій механізованій бригаді інструктором з мінно-вибухової підготовки. Він вчить новоприбулих після БЗВП піхотинців не боятися мін, розміновувати вибухонебезпечні предмети та встановлювати міни в бойових умовах.
«Даємо кожну міну бойову пощупати, кожен детонатор, кожну „польовку“, кожен підривач. Пояснюємо і показуємо, як підривати, які є машинки підривні і так далі. Всі все пощупали, дали декілька спроб установити. Звичайно, без підриву, але базовий досвід бійці здобувають, і в бойових умовах зможуть ним скористатися», — розповідає сапер.
За час служби на посаді інструктора з мінно-вибухової справи він разом із побратимом із позивним «Монах» підготував уже кількасот бійців. «Бах» упевнений, що ґрунтовна всебічна підготовка українських воїнів — одна із ключових запорук перемоги.
Адже недостатньо бути вмотивованим і мати необхідну зброю — слід вміти її успішно застосувати. Тож служба інструктора — важливий внесок у перемогу над ворогом.
