Попри належність до винищувачів четвертого покоління та наявність у бойовому строю Ізраїлю сучасних F-35 і F-15, саме F-16I Sufa виконують левову частку ударних місій:…
Військовослужбовець 115 окремої механізованої бригади Євген з позивним «Монах» у лавах Збройних Силах від першого місяця широкомасштабного вторгнення. За цей час він пройшов тривалий бойовий шлях від кулеметника, гранатометника та розвідника до інструктора з мінно-вибухової підготовки. До роботи з вибухонебезпечними предметами він підготував уже сотні бійців.
Про те, якими є його особисті символ віри та непорушні принципи, боєць розповів АрміяInform.
Чому «Монах»? Бо бородатий і з Біблією!
Свій позивний «Монах» Євген отримав через свою бороду та спокійну вдачу розсудливого, відповідального та впевненого у своїх словах та діях чоловіка.
— Була трішки кумедна така ситуація. Коли формувалася наша бригада, зі мною служив хлопчина з такою великою бородою, якого прозвали «Капелан». У мене борода менша, то почали називати «Батюшка». Я тоді сказав, що на високий сан не претендую і буду скромно — «Монахом», — каже Євген.
Воїн розповідає, що любить побути на самоті, щоб зібратися з думками. У вільний час часто читає Біблію, яку завжди тримає при собі.
— Під час формування бригади були хлопці з різних областей, треба було якось один одного запам’ятовувати, тому так воно і причепилося — спочатку як жарт, а потім всерйоз, — пояснює він.
З альпіністів — у розвідники
У цивільному житті Євген був промисловим альпіністом, багато років працював на висотних роботах, тож мав добру фізичну підготовку. Під час формування бригади у березні 2022 року «Монах» потрапив за розподілом у роту розвідки.
— Ми думали, що потрапимо в регулярну частину, але наша частина формувалася з резерву. Все з нуля, всі мобілізовані. Офіцери — молоді хлопці, які ще не встигли закінчити навчання. І так ми за неповний місяць пройшли формування і зайшли в зону бойових дій в район Сєвєродонецька, — розповідає військовий.
У пригоді Євгену став досвід строкової служби, однак, наголошує чоловік, рівень підготовки тоді був не надто високим і явно недостатнім для великої війни.
— Це був 2004 рік, така розруха була в армії… Потрапив тоді в «Десну», в навчальний центр. Потім служив у Бахмуті — тоді він ще називався Артемівськом. Трохи стріляли, по гранаті кидали, але цього мало, навіть якщо тебе навчили прицільно стріляти — потрібно вчити тактику, тренуватися, — переконаний «Монах».
«Google, допоможи!»
— Ворог був більш готовим до війни. І спочатку мені було складно, бо коли ти займаєшся своєю професією все життя, вклав якийсь період років у щось одне, і тут тобі треба воювати, треба захищатися, треба вбивати — для цивільної людини це було тяжко, — розповідає Євген.
У розвідувальній групі «Монах» був кулеметником, працював з РПК — ручним кулеметом Калашникова. Згодом освоїв шведський гранатомет АТ4. Із цим у Євгена також пов’язана кумедна історія, адже для того, щоб опанувати нову зброю, довелося шукати інструкції за допомогою Google.
— РПК — це той самий автомат Калашникова, тільки більший, тому з ним жодних проблем не було. А от натовську зброю освоювали за допомогою інтернету. У нас навіть жарт такий був у підрозділі: «Google, допоможи!». Ми заходили в інтернет і шукали на YouTube ролики, в яких пояснювали основи користування зброєю, — згадує «Монах».
Шведський гранатомет АТ4 військовий характеризує як дуже якісну й ефективну зброю, помітно кращу за радянські ручні гранатомети. Хоча попрацювати довелося і з РПГ-18 «Муха» та РПГ-22 «Нетто», які показали себе доволі непогано.
У першому бою не знав, як перезарядити автомат, а нині — інструктор з досвідом. Трансформація айтівця з Харкова
«Піхоті завжди найтяжче — їй треба допомагати в першу чергу»
Нову зброю «Монах» з побратимами опановували надзвичайно ретельно, адже розуміли, що від цього залежить виконання бойового завдання та їхні власні життя. Ходили до штабу, просили під’єднати їх до сигналу Starlink для того, щоб мати змогу переглянути необхідні відео.
— Старалися дуже серйозно до цього ставитися — весь час займалися, займалися, займалися. Тому що від цього залежало наше життя та виконання бойового завдання. Якщо ти загинув або поранений, ти вже не зможеш виконати те завдання, яке поставило тобі командування. А я був у розвідроті нашої бригади, і в нас були складні завдання, — розповідає «Монах».
Часто доводилося працювати над виявленням позицій ворожої артилерії з метою контрбатарейної боротьби. У цей час розвідники виходили в так звану сіру зону і вираховували, звідки противник веде артилерійський чи мінометний вогонь.
— Можна не вистрілити за тиждень жодного патрона, але принести дуже багато корисної інформації. Та ж «контрбатарейка»: сидиш в укритті та за допомогою планшета і компаса вираховуєш на звук ворожу артилерію чи міномети. Тоді даєш координати і по них відпрацьовує наша артилерія. Тоді й піхоті легше. А піхоті завжди найтяжче — їй треба допомагати в першу чергу, — переконаний Євген.
Мінно-вибуховій справі навчався у Харкові та Кам’янці-Подільському
Під час відпочинку та відновлення між ротаціями «Монах» з побратимами завжди навчалися. Разом з товаришами він глибокого освоїв інженерну справу — спочатку на організованих волонтерами курсах у Харкові, а згодом, уже з отриманням офіційного сертифіката, у Кам’янці-Подільському.
— У Харкові навчали базових основ — як виявити міну та зрозуміти, що це за міна і якої шкоди вона може завдати. Що з нею можна зробити, щоб знешкодити і чого не можна робити в жодному разі. Всю теорію я на цих курсах засвоїв, та і практика була гарна на навчальних матеріалах, — із вдячністю згадує Євген.
Навчання в Харкові тривало три тижні, однак оскільки курси були волонтерськими, на них не було змоги отримати офіційний сертифікат про підвищення кваліфікації та опанування нової ВОС. Тому пізніше «Монах» продовжив навчання в Кам’янці-Подільському, де курси тривали вже півтора місяця.
— Мені дуже в Кам’янці-Подільському сподобалось — дуже кваліфіковані викладачі, серйозні. Матеріальна база в них для навчання чудова — я дуже задоволений. Для 45 днів програма дуже насичена, але більше часу під час війни виділити не можна, — розповідає Євген про навчання мінно-вибухової справи.
«Коли вмієш — це вже улюблена робота»
Завдяки попередньому навчанню в Харкові засвоювати знання «Монаху» було легше, ніж хлопцям з інших бригад, які не мали такого досвіду. Однак під керівництвом досвідчених фахівців вони також успішно впоралися з навчанням та отримали відповідні сертифікати.
— Спочатку страшно, але під наглядом викладачів все це робилося спокійно. І вже коли ти перший, другий підрив зробив, то якось заспокоюєшся, стаєш упевненим у своїх діях. Адже коли вмієш — то це вже улюблена робота, — усміхається «Монах».
Після другого важкого поранення за станом здоров’я воїна перевели до групи інструкторів, тож тепер він передає знання менш досвідченим побратимам. Військовий переконаний, що добре вчити й гарно вчитися необхідно всім, хто хоче вижити на полі бою, успішно виконати бойове завдання та перемогти.
— Коли ти навчаєш людей — це велика відповідальність. Якщо ти недовчив людину, недбало поставився, то вона може загинути. А що, як раптом саме та навчальна вправа, якої ти недовчив, коштувала солдату життя? Тому ми намагаємося викладатися на 100%, по максимуму. Від нас теж залежить життя інших людей, — наголошує Євген.
Щоб учні перевершували вчителів
Важке поранення у руку не дозволяє військовому працювати на повну силу, однак він тішиться, що його не списали та дозволили передавати знання й уміння побратимам.
— Я можу показати, як знешкодити поставлену ворогом розтяжку. Пояснити, як з нею працювати, щоб вона не вибухнула. На це в мене сили вистачає. Вважаю, що ще можу прислужитися бригаді, приносити користь, робити частку внеску в нашу перемогу, на яку ми дуже очікуємо, — каже військовий.
За той час, відколи близько року тому Євген став інструктором, він підготував уже сотні бійців. Він пам’ятає кожного і намагається допомагати їм також і після закінчення навчання.
— Тут ми завжди робимо все для того, щоб людина залишалася живою, не зазнала поранень і виконала бойове завдання. Стараємося працювати так, щоб учні знали все не гірше за вчителів і навіть перевершували нас, — усміхається Євген.
До бою — тільки після психосмуги: як додатково готують до передової в «сухопутці». Репортаж
Саме в цьому полягає символ віри «Монаха» — навчитися самому й навчати інших, щоб вижити на полі бою і перемогти.
