Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
38 окрема бригада морської піхоти ВМС ЗСУ виконує бойові завдання на Покровському напрямку. На озброєнні бригади — новітні бронемашини українського виробництва «Козак-5». У бригаді кажуть: без них зараз на фронті ніяк.
Командир роти морської піхоти на позивний «Борзий» розповів АрміяInform про бойові спроможності «Козака-5» та як ці броньовики допомагають морським піхотинцям стримувати рашистів на Донеччині.
Про ситуацію під Покровськом
Тут росіяни атакують найбільше. Ворог намагається взяти Покровськ «у кліщі», з флангів штурмуючи навколишні населені пункти. Їхня мета вийти на лінію Покровськ — Костянтинівка — Часів Яр. Водночас противник хоче пройти вздовж траси, паралельно до траси, яка з’єднує Покровськ із Павлоградом, і вийти на адміністративний кордон Дніпропетровської області. Ці завдання вони виконати не можуть.
На Донеччині морпіхи ведуть бої з переважаючим у живій силі противником. російські окупанти кидають вперед всі наявні сили, намагаючись прорвати оборону. Але наші воїни в складних умовах обстановки ефективно «гасять» штурмові дії росіян.
-
- Фото Наталії Кравчук / АрміяInform
-
- Фото Наталії Кравчук / АрміяInform
-
- Фото Наталії Кравчук / АрміяInform
-
- Фото Наталії Кравчук / АрміяInform
Спроможності
Морпіхи кажуть, що бойові машини «Козак-5» добре себе показують під час бойових завдань, і це суттєве посилення на фронті.
«Завдання виконують різноманітні. Це і машина вогневої підтримки, і доставка десанту в район виконання завдань, і евакуація поранених та перевезення боєкомплекту.
Побудований на шасі автомобіля Ford F-550. Повністю українська броня з американським двигуном, потужність якого становить 440 кінських сил, коробка автомат. Операційна дальність роботи — 1000 км.
Швидкість по трасі до 120 км/год. Добра прохідність по полях та важкодоступним ділянкам місцевості. Але потрібно трохи ще «довернути» ходову частину, щоб не кидало сильно в сторони під час їзди. Десантне відділення вміщує до 8 осіб. Плюс 2 члени екіпажу.
Зверху на капсульній кабіні встановлений великокаліберний кулемет НСВТ калібру 12,7 мм українського виробництва. Але фактично за характеристиками це кулемет «Утьос». Цю зброю застосовують морпіхи для подавлення вогневої активності противника під час висадки десанту на місцевості.
Українська броня дуже якісна. Днями ворог завдав ударів по нас зі 120-мм мін, снаряди розірвались поруч, осколками трішки посікло кабіну та бічне скло від водія. Машина витримала, все гаразд з екіпажем і з людьми, які були в десантному відділенні.
Згідно із заявленими характеристиками, машина витримує підрив на протитанковій міні, але, на щастя, не доводилось випробувати це на собі.
«Козаки» допомагають морпіхам на передньому краї
Робота на лінії бойового зіткнення та підступах до неї дуже важка. Тут важлива мобільність та злагодженість підрозділів. Хлопці на передньому краї тримають оборону, після бойових чергувань їх треба оперативно змінювати. На «Козаках» — це виходить дуже швидко.
Є точка на місцевості, де ми умовно маємо зустрітись з нашими хлопцями, яких треба забрати. Переважно виїжджаймо вночі. З нами вибуває група на заміну. Звісно, близько до позицій, ми не можемо під’їхати. рашисти використовують розвідувальні БПЛА та FPV-дрони. Тому їхати на сам «передок» — це стати легкою здобиччю для окупантів і самогубство. Ніхто так зараз не воює, нам цінне кожне життя побратимів, на відміну від ворога. Та й взагалі, вже давно минув той час, коли, можна було спокійно поїхати на передній край.
Відбулася заміна, нові морпіхи на позиціях та зі свіжими силами б’ють окупантів, які наступають піхотними групами.
Тактика ворога залишається незмінною: штурмові групи по декілька людей наступають в «сірій зоні», гинуть, навіть не доходячи до наших позицій. Далі суне інша група, яка також знищується».
Був простим матросом-мінометником, головним сержантом взводу, тепер — командир роти
«Борзий» у війську вже давно, з 20 років. Народився на Черкащині. Розпочинав в окремому батальйоні морської піхоти ВМС ЗСУ. Був простим водієм, потрапив у мінометний підрозділ, працював на 120-мм мінах. Пішов на підвищення — став головним сержантом взводу. Перший контракт з 2016-го по 2019 рік, сумлінно відслужив три роки та звільнився. Попрацював на «гражданці», непогано заробляв. Потім знову повернувся в армію, в частину ППО, яка дислокувалась неподалік від дому.
«Командир підрозділу, коли дізнався, що я морпіх, сказав мені: „тобі тут буде скучно, адреналін не той“. Але незабаром вже розпочалось широкомасштабне вторгнення рф, тому скучно вже не було нікому. Але я все одно рвався до морської піхоти. Якраз формувалася 38 бригада. І ось я тут. Рік тому отримав офіцерське звання й очолив взвод. Нещодавно пішов на підвищення — командир роти морської піхоти», — каже «Борзий».
На питання, як спонукати чоловіків іти в армію, «Борзий» відповів:
«Наприклад, я не міг просто дивитися як ці російські падлюки окуповують нашу землю. Кожна адекватна людина бачить, що росія — агресор, що окупанти прийшли в Україну, вбивати нас на нашій землі, руйнуючи все на своєму шляху.
Я вважаю, що кожен чоловік повинен взяти зброю і захищати свою сім’ю і територіальну цілісність України. А не сидіти вдома, під спідницями своїх жінок. Я нікого не засуджую, але людина показується в біді. От у нас така біда сталась. Ми зобов’язані захистити Україну».
Знайомимось з водієм «Козака-5» Ярославом на позивний «Мудрий». Хлопець розповідає, що позивний дали на честь князя Київської Русі Ярослава Мудрого. Йому 29, з Житомирщини, у бригаді з березня 2023-го. До ЗСУ працював будівельником.
«У перший рік вторгнення рф я шість разів ходив у місцевий ТЦК, мене прямо виганяли звідти. Казали: вакантів для тебе немає, хлопче, йди додому поки. Чекай свого часу», — розповідає «Мудрий».
Морпіх воював на складних ділянках фронту російсько-української війни.
«У 2023 році наш підрозділ був на Донеччині на Курахівському напрямку, потім перекинули на Херсонщину, виконували бойові завдання в Кринках, а далі знову на Донеччині. У Кринках дуже-дуже важко було. Кацапи крили нас артилерією, не жаліли КАБи, працювали по нас їхні танки. Там я зазнав поранення в грудні минулого року. Міна прилетіла, осколок зайшов під лопатку. Після лікування знову повернувся у стрій», — каже Ярослав.
