Олексій із позивним «Теплий» пройшов цей шлях дуже швидко. Буквально кілька днів тому він поновився на службі в зенітному ракетно-артилерійському…
«Норман» — бойовий медик механізованого взводу 23 окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Йому 48 років.
«Керував позицією відділення, вміло організував кругову оборону, підтримував стійкий та моральний дух підлеглого особового складу на позиції», — говорять про цього сержанта ЗСУ у вищому командуванні.
Тож знайомимося із «Норманом» ближче: про те, як потрапив у армію, про бойовий шлях, цікаві та смішні спогади з війни та чимало іншого — військовий розповів у розмові з кореспонденткою АрміяInform.
До початку повномасштабної війни 15 років працював у страховій компанії PZU Україна в рідному Кривому Розі. Останні 5-6 років був керівником відділення.
«Ми займалися страхуванням автотранспорту, житла корпоративний сектор страхування, медичне, особисте майно, а також довгострокове страхування життя. Співпрацювали з банками, автосалонами, з великими та середніми підприємствами нашого міста», — пригадує він свій цивільний досвід.
До Збройних Сил України потрапив 3 березня 2022 року.
«Тоді мені зателефонували з військкомату (за спиною вже мав строкову службу) і запропонували підійти для оформлення повістки. Пройшов медкомісію за один день, і десь через два-три дні вже був у лавах Збройних Сил України. Мене направили у Криворізький автомобільний батальйон, який здійснював перевезенням палива та боєприпасів на передову. Я був у роті охорони, яка займалася охороною транспорту», — пригадує він.
Спочатку служба була в Кривому Розі, потім — Харківська область, далі — Донеччина. Так пройшли перші два роки повномасштабної війни. У квітні 2024 року був переведений у 23 окрему механізовану, тут служить і досі.
На БЗВП, пригадує, навчали саме тим речам, які знадобляться в бою.
«Не було якихось старих „совкових“ методів ведення бою, по типу „крию-біжу“ і таке інше. Були практичні речі, які мені врятують життя і допоможуть у реальних боях», — констатує військовослужбовець.
Одного разу, у районі виконання бойового завдання, «Норман» під час відбиття атаки, завдяки вмінню використання наявних систем озброєння знищив 6 військовослужбовців армії агресора, при цьому зберіг підлеглий особовий склад.
«Я не вважаю, що це якийсь подвиг, — ми просто робили свою роботу. Нас було четверо. Ми зайняли дві еспешки, які були практично поруч. Я поділив людей: щоб два досвідчені бійці були на передній еспешці, а молоді бійці були позаду нас. Запорукою нашого успіху вважаю те, що завдяки грамотній позиції ми були практично непомітні для ворожих „пташок“, тому ворог, виходячи на наші позиції, практично нас не бачив. Також ми встановили три протипіхотні міни осколкового типу, тоді вдалося знищити однією міною одразу трьох ворогів», — пригадує «Норман».
І продовжує: «Потім шість гранат, кинутих у бік ворога, доробили свою справу. Троє інших росіян виходили з посадки з 12:00, де ми їх підпускали якомога ближче та знищували… Головне — підготувати хлопців, дати їм розуміння, хто і що має робити, розказати які дії кожного, якщо ворог наблизиться з тієї чи іншої сторони. Коли люди розуміють, що їм треба робити та чого чекати — тоді вони більш впевнені та спокійні», — наголошує співрозмовник.
Запитуємо, як військовому вдається підтримати моральний дух бійців.
«Я не знаю, воно само якось так виходить. Бійці бачать мене, мій спокійний вираз обличчя, і, певно, теж менше нервують. Навіть якщо я нервую або напружений, то зовні це ніяк не відображається, тому бійці відчувають якусь впевненість в мені. Інших пояснень у мене немає», — говорить з усмішкою військовий.
Він наголошує: «Треба пам’ятати, що думки вони матеріалізуються. Якщо ви думаєте про добре і хороше — так воно і буде. Якщо ви себе налаштовуєте на поганий сценарій — він вас і чекатиме наприкінці. Це я зрозумів вже давно, у повсякденному житті — коли, наприклад, заїжджаєш на парковку супермаркету і собі вже заздалегідь малюєш у голові паркомісце для твоєї машини — і так, воно з’являється! Або машина якась від’їжджає — і тебе чекає твоє паркомісце. Так само і в армії: я заздалегідь програмую, як пройде мій бойовий вихід: нормально, дійдемо до позиції, в нас не буде ніяких „пташок“ над нами, або якщо й літатимуть — то вони нас не побачать. А от проблема сьогоднішніх хлопців, які потрапляють у ЗСУ, в тому, що вони хочуть якомога скоріше дістати поранення і поїхати лікуватися у лікарню».
На цій же ноті запитуємо «Нормана» про рецепт успішного командира. Він скромно відповідає, що не є командиром, але має бачення такого командира.
«Він має бути поруч з бійцями, дихати їхнім життям, розуміти їхні проблеми і що їх там чекає. Він сам мав пройти через все те, через що проходять хлопці. Адже від його рішень залежить життя хлопців. Та й підлеглі мають пам’ятати, що і від їхніх дій в бою, від того, як вони себе поводять, залежить і їхнє життя. Потрібно викладатись на повну, робити все, що від тебе залежить, як то кажуть, «здатись ми завжди встигнемо».
Пригадує «Норман» і свій найяскравіший спогад, котрий назавжди закарбується в пам’яті — коли виносив свого першого пораненого.
«Ми прийшли у бліндаж, в який прилетіла міна, і побачили там з чотирьох бійців одного живого та пораненого. Інші, на жаль, вже загинули… Тож ми рятували цього бійця з позивним „Тернопіль“. Це був перший поранений, якого я виносив з поля бою, тому, вважаю, це як перша дівчина, — запам’ятовується на все життя…».
Веселі спогади на війні теж є — хоч і мало, зазначає співрозмовник, іноді усмішка все ж з’являється на обличчі.
«Пам’ятаю Часів Яр, ми переховуємося від дронів у приватному секторі. Не всі місцеві виїхали, деякі „ждуни“ жили там до останнього. Майже всі будинки були пошкоджені та зруйновані. Лише деякі вціліли. І от ми ховаємось від дронів, виглядаємо у вікно і бачимо картину: бабця біжить з відром по воду, хрестить перед собою дорогу, а за нею летить FPV-дрон… Він лише переконався, що вона — цивільна мешканка, і полетів далі… Але те, як бабка хрестила дорогу…», — сміється «Норман».
І навздогін розповідає ще одну історію:
«Або згадуємо двох місцевих п’яничок, які нам зустрілися перед бойовим виходом. Один — з перев’язаною головою, інший — з трояндами… Мабуть, йшли на побачення. Під ногами — розкидані міни-пелюстки, всюди ями від прильотів, а вони — на побачення… Сумне та смішне — поруч…».
Фото – Оксана Чорна, відділеня комунікацій 23 ОМБр
