На замовлення рф вони організували серію підпалів автомобілів військових та волонтерів, намагаючись перешкодити діяльності Сил оборони України. За матеріалами вироку, у липні 2024 року один із фігурантів…
Сержант Юрій Гребінь з позивним «Артист» — справжній артист балету. Службі у Черкаському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка він віддав 20 років.
Нині «Артист» служить у 48 окремій артилерійській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України на посаді номера обслуги самохідної артилерійської установки «Богдана».
Відчуваю, що придатний, бо необхідний
— Відслужив, як кажуть театрали, 20 років. Пішов на пенсію, мав іншу цивільну професію. А потім був мобілізований і пішов на цю прокляту війну. Відтоді в армії я вже вдруге, — розповідає Юрій.
У війську Юрій справді не вперше — строкову службу проходив наприкінці 1990-х років. Ще тоді його визнали обмежено придатним по зору, тож з огляду на це та на акторський талант він відслужив півтора року в Ансамблі пісні й танцю Збройних Сил України, виступав на одній сцені з багатьма українськими знаменитостями.
— Однак зараз я відчуваю, що придатний, бо необхідний для захисту України. Тому коли вручили повістку, пішов не вагаючись. Мобілізований був 1 березня 2024 року, пройшов навчання на Полтавщині, — каже військовий.
Маючи право не служити за станом здоров’я, він вирішив не користатися цим і з готовністю пішов на службу, щойно постала така потреба. Адже, каже, коли триває війна, то здоровими та придатними є всі, хто готовий стати на захист країни.
— Все було чемно, культурно. Вручили повістку і наступного дня я вже прибув до ТЦК, оформив документи, все пройшов і відбув до навчального центру, — розповідає Юрій.
Тримати тил теж важливо, але…
— Перед тим я волонтерив — це теж важлива робота, бо необхідно тримати тил та забезпечувати армію. Займався по роботі доставкою харчів військовим та волонтерам, допомагав дружині, яка з подругами плела маскувальні сітки, — пригадує він, як минули перші два роки широкомасштабного вторгнення.
Юрій із захватом згадує, як одного разу натрапив на записане військовими відео, в якому вони дякували за продукти, передані від фірми з Черкас, де він працював.
— Вони записали tiktok і в ньому була наша марка, наша фірма! Хлопці їли саме наші продукти — це дуже надихнуло тоді всіх, бо показало, що ми робимо важливу, потрібну справу, — не приховує емоцій артист.
Після війни він прагне повернутися до дружнього колективу, з якого через війну був змушений піти до війська. Юрій упевнений, що на нього там чекають, адже за роки спільної праці та волонтерства колеги стали єдиною родиною.
— Нам потрібен міцний тил, але рук не вистачає також у війську, тому коли мене покликали — я відразу пішов, — твердо каже він.
«На навчанні треба бути як губка»
— В «учебці» нас називали «валідольщиками». Наймолодшому було 40 років, найстаршому — 58. Звісно, порівняно з молодшими хлопцями нам було тяжко, — розповідає він про навчальний центр.
Однак вчили якісно — за місяць «Артист» дізнався про військову справу суттєво більше та значно якісніше, ніж колись за півторарічну строкову службу.
— От що було раніше? Шинель, «підшива», окантовка, чоботи — і щоб натерто було все і блищало. Ми більше плац мели, та бордюри фарбували, ніж стріляли і воювати вчилися, — каже він.
Зараз же навчають справді потрібним на війні практичним речам і роблять це не для формальної звітності, а щоб підготувати солдата до бойових дій.
— «Учєбка» — це був класний досвід. Досвідчені інструктори були, кваліфіковані, які самі вже війну пройшли і знали, що нам насправді буде потрібно. З ними треба було бути як губка — всотувати все, що вони давали, чому вчили, — зауважує «Артист».
«Покупці» забрали до артилерії
Коли за випускниками з БЗВП прибули «покупці», то Юрія відібрали в артилеристи. Умотивованого відповідального солдата відібрали після короткої співбесіди і відправили навчатися на фах.
— Полковник, який за нами приїжджав, шукав насамперед тих, хто мав технічну освіту. Але коли дізнався, що я є артистом балету, то зацікавився і запросив до артилерії. Я погодився, бо обіцяли працювати на бойовій машині, — пригадує «Артист».
Другий етап навчання був менш фізично виснажливим, але надзвичайно відповідальним, адже довелося опановувати абсолютно невідомі колишньому театралові матерії. Однак наполегливість і відповідальність швидко дали бажаний результат.
— Спочатку не знаєш, з якого боку до цієї техніки підступитися. Але головне почати і не боятися. Коли ж сформується злагоджений екіпаж — все піде як треба. Бо в бойових умовах головне злагодженість — щоб машина приїхала, щоб ми її швидко «розклали», підготували до бою та влучно відстрілялись, — каже військовий.
Після навчання на фах від травня і до сьогодні Юрій служить на посаді номера обслуги САУ «Богдана».
Екіпаж — це сім’я, а гармата — наша снайперська гвинтівка
— Бойових епізодів багато, але це просто робота. Найголовніше ж на війні — це побратими, мій екіпаж, хлопці, з якими я працюю. Люди — це завжди найголовніше. Коли ми впевнені один в одному, то і на бойових виходах усе завжди вдається, — каже «Артист».
Він у жодному разі не хоче йти з бойової роботи на САУ на іншу посаду, адже впевнений, що саме тут його місце під час цієї війни і саме тут він може принести найбільшу користь.
Непридатність по зору перешкодою Юрій не вважає, адже він не снайпер і стріляти йому доводиться з «гвинтівки» зовсім іншого — 155-го! — калібру.
— Ми стріляємо з гармати точно в ціль. Наша гармата — це наша снайперська гвинтівка. Гострота мого зору на це не впливає. Якщо комгар (командир гармати — ред.) накаже, то ми зробимо свою лялечку, і бабахнемо, влучимо, і російську сарану ту спалимо всю! — впевнений артилерист.
«Ковбойська дуель» на РСЗВ: як «Дрон» на «Урагані» випереджає окупантів на секунди
Юрій каже, що головним мотивом для нього є не показний ура-патріотизм, до якого він ставиться скептично, а відповідальність за родину, за побратимів, за країну.
— Відповідальність у мене від батька. А мотивує мене сім’я. Тому що, сім’я — це і є батьківщина. У мене у Дніпропетровській області живе теща. То куди я далі маю піти? Вона частина моєї сім’ї і я повинен її захистити, — пояснює він.
Так само, переконаний він, має думати кожен — брати відповідальність на себе і захищати своє — сім’ю, країну, український народ та державу Україна.
До речі, якщо вам цікаві не тільки історії героїв, але й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу – підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
