Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 23 травня 2025 року Президент України присвоїв 38 окремій бригаді морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних…
Боєць Сергій з позивним «Косий» не тільки зміг врятуватися, але й знищив ворогів, які жорстоко стратили його полонених побратимів.
Історію оприлюднило 8 грудня оперативно-тактичне угруповання «Харків».
Сергій родом з Чернігівщини. За рік війни він пройшов всіма колами піхотного пекла. На нього полювали міномети та дрони, його травили газом і намагалися вбити впритул при штурмах. Він вижив там, де, здавалося, не залишалося жодної надії. Інакше як чудом Божим Сергій це не називає.
«Це сталося при обороні маленького вщент зруйнованого донецького села. Були дуже запеклі бої, три доби нас «крили» всім, чим можна. Ми стомлені, поранені, ховаємося у підвалі серед руїн від обстрілів та скидів.
Залишились без переносного РЕБу. Сидимо і чекаємо, коли хлопці з сусідніх позицій принесуть. Раптом чуємо, — хтось підходить до підвалу. Запитали пароль, а то москалі! Досвідчені, обережні — не йдуть до нас, лише гранати кидають і кричать: «Сдавайтєсь!».
У мене поранення в ногу, ахилове сухожилля вирване, трохи кров тече. Хлопці контужені та поранені. Приймають рішення вийти, а я залишаюсь до останнього.
Ховаюсь в матраци, лахміття, які лежать долі. Раптом чую — автоматні черги: розстрілюють хлопців, які вийшли здаватися. Росіяни починають спускатися до підвалу. Двоє.
Один каже: «Іх больше било!», другий заперечує: «Нєт, ми всєх положилі!». Мене врятували дві речі: перше — в підвалі було темно, друге — вони не прострілювали простір перед заходом», — згадує Сергій.
Загарбники діли швидко, по-діловому: почали барикадувати вхід на випадок наших дронів.
«Зброю для зручності відклали, при чому один кинув автомат майже мені в руку — я навіть почув тепло від ствольної коробки. Далі діяв на рефлексах: схопив «калашніков», перевірив.
Московити навчені були: після стрільби змінили магазин на повний, набій у патроннику. Чергами спорожнив автомат у ворогів. Запам’яталися іскри, які летіли від їхніх бронежилетів…
Автоматично змінив порожній магазин на свій повний і, якось виповз на двір. Виявилося, що один із хлопців, яких розстріляли московити, був живий: куля зачепила обличчя, багато крові, тому вирішили, що він мертвий.
Вдвох переповзли до укриття, запросили допомоги. Довелося чекати понад чотири години. Весь цей час ми прикидались мертвими, бо над нами кружляли ворожі дрони. Першим евакуювали побратима, з ним було простіше — він міг сам іти.
За мною прийшли трохи згодом. Спочатку мене тягнули, потім несли, нарешті в селі підібрали велосипед і котили на ньому. Слава Богу, довезли. Потім — шпиталь, численні операції, реабілітація. Ось недавно повернувся у свій підрозділ, але в штурмовики вже не годжуся: без ахилового сухожилля не побігаєш. Шкандибаю потихеньку, але планую служити й далі, щось робити корисне, передавати досвід. Шкода — тепер на машині їздити не можу…
А взагалі-то мені тоді дуже пощастило. Яка з всього цього мораль? Хлопці, ніколи не довіряйте росіянам, не здавайтеся в полон, обов’язково розстріляють. Потрібно битися до останнього, це єдиний шанс вижити. Не дозволяйте себе вбити, — краще вбийте ворога першим», — радить Сергій.
АрміяInform розповідала історія бійця з позивним «Мост», який перебував у повному оточенні, але знищив ворожу групу.
