Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Чи небезпечні миші на війні? Чи відбудеться мишина пошесть у цьому сезоні? Хіба страшна миша для солдата? А для танка чи бронемашини? Що миші робили під час Голодомору та як «допомогли» нацистам програти танкову битву? Якими є головні мишачі принади та що створює мишачий рай? Як боротися з мишами й улаштувати їм пекло в окопах та бліндажах? Що таке «китайський метод» боротьби з мишами, «мишача яма» та мишонепроникність?
Настання природної осені з похолоданням та частими затяжними дощами змінює поведінку тварин в екосистемі. Деякі види починають шукати прихисток — сухе тепле місце з легко доступним кормом. Одні з таких звірят — мишовиді гризуни, яких тільки в Україні відомо зо два десятки видів, відомих під узагальненою народною (побутовою) назвою «миші».
Під час війни, окрім звичних жител, господарчих та виробничих споруд, цим гризунам доступні також бліндажі, вогневі та спостережні позиції, окопи й інші споруджені бійцями укриття.
Про мишей і людей в окопах АрміяInform розповів Ігор Загороднюк — зоолог, теріолог, провідний науковий співробітник Національного науково-природничого музею НАН України.
Не пошесть, а сезонна міграція
Цього року це не нашестя і, тим більше не пошесть, а звичайна сезонна міграція. Вживати термін «пошесть» зараз не слід, бо пошестями або нашестями називають ті ситуації, коли популяція зростає до такої чисельності, що тварини виїдають всю свою кормову базу, починають мігрувати та з’являтися всюди у нетипових для них місцях.
Таке буває із сараною на Півдні, особливо в Азії або в Африці, — то реальні пошесті. В Україні мишачі пошесті були в містах у роки Голодомору 1932–1933 років. Професор Микола Гавриленко з Полтави згадував, що йдучи тоді з дому на роботу, він щодня мимохіть задавлював ногами зо два-три десятки мишей.
Зараз таких явищ у нас немає. Але, наприклад, минулорічний сплеск чисельності наближався до цього. Тоді його спричинило поєднання кількох факторів — незібраний врожай і теплі зими, які посприяли масовому розмноженню гризунів.
Коли ж миші прийшли на другий цикл розмноження, то такої кормності в екосистемах вже не було, а військові дії унеможливлювали обробіток полів. Тоді миші в пошуках їжі масово пішли до людей і сталося те, що називають мишиною пошестю чи мишачим нашестям.
Головні принади — тепло та їжа
Слід враховувати, що існують фактори міграції. Не всі тварини лізуть до людей, є такі, які дуже прив’язані до своїх природніх помешкань та біотопів, вони нікуди не мігрують.
А є й такі, що дуже легко мігрують. Дуже часто це тварини, які сезонно відселяються від людей. Наприклад, — хатні миші. Вони можуть формувати польову популяцію, яка з настанням холодів повертається назад до тепла.
Врешті, для таких видів людина сама створює певну атрактивність, себто привабливі умови для перебування. Серед тих атракцій є насамперед те, що місця проживання та перебування людей — це місця, які випромінюють тепло та містять їжу.
Тварини добре відчувають інфрачервоні промені та ультрафіолетове випромінювання і швидко з’ясовують, що поряд з людьми багато легкодоступної їжі. Тож поєднання кормової бази та тепла — головні чинники, що приваблюють гризунів без попереднього досвіду, бо народжені в полях.
Мишачий рай — сміття та бруд
Тварини будуть тим активніше лізти до людей, чим більше людина їх приваблює. Якщо облаштувати чистий окоп, побудувати шанці, в яких не буде ніякої зайвої господарської діяльності, то і мишей ви там не знайдете.
Коли ж людина розкладає, наприклад, різні ящики, футляри від снарядів чи ракет, викидає рештки їжі, лишає якесь інше сміття, включно з одягом, пакувальними матеріалами тощо — там обов’язково з’являться миші.
Бо, крім тепла та їжі, побутове сміття забезпечить мишам третій чинник атракції — наявність безпечних укриттів і схованок. Недарма існує приказка, що миші заводяться в старих брудних речах«.
Слід також звернути увагу, що їжу, яку люди лишають для котів або собак, їдять також і миші. Про це часто забувають всі, окрім мишей, які радо готові поживитися залишеним для чотирилапих окопних улюбленців кормом.
Четвертий важливий для гризунів чинник — легкий доступ до води. Поряд зі скупченням людей обов’язково буде якась пролита вода — калюжа чи калабаня, якась ємність, в якій накопичилась дощова вода чи навіть прості бризки й волога від рукомийника.
Поєднання всіх цих чотирьох чинників — тепла, їжі, укриттів та води — ми обов’язково побачимо там, де перебувають люди. Це цілком закономірно, адже люди як ссавці самі потребують цих же речей і, створюючи їх, забезпечують ними також інших ссавців, насамперед таких дрібних гризунів, як миші.
Стрес та біопошкодження: чим небезпечні миші на війні
Перша небезпека від мишей для людей — це хронічне відчуття занепокоєння і стресу, бо постійний мишачий запах, лазіння по обличчю, поки ти спиш, потрапляння у взуття (коли ти вскакуєш і треба швидко взутися!) — все це веде до хронічного стресу. І це очевидно може зменшувати боєздатність конкретних бійців і навіть цілих підрозділів.
Друга небезпека — це біопошкодження. Гризуни люблять щось гризти, це навіть у їхній назві відображено. Одяг, дроти, корпуси обладнання — все, у чого є ребро, під яке можна сточувати зуби, особливо якщо то не залізо, а якийсь пластик — їм згодиться. Бо їхні зуби ростуть постійно, їх треба сточувати, особливо коли гризуни «підсіли» на м’які «халявні» корми, доступні біля людей.
Є дуже відома історія про німецьких танкістів з четвертої танкової армії Вермахту, власне з 13 танкової дивізії, які спочатку сховали танки у соломі, а за два тижні, коли надійшла команда наступати, не змогли їх завести, бо миші поперегризали дроти та патрубки. Завели лише 30 машин з близько 100. Наступ провалився.
Тому біопошкодження — це жахлива річ на війні: миші можуть поточити все, що завгодно — засоби зв’язку, засоби наведення, медичні матеріали тощо. Гризуни можуть нашкодити всьому, що придатне чи то доступне до згризання.
Зоонози, або кожна миша — потенційний переносник зарази
Третя вкрай важлива проблема — це зоонози, тобто інфекційні захворювання людини, джерелом яких є інфіковані тварини. Якщо простіше сказати, це інфекції, які в нормі ходять серед диких тварин, але можуть переходити на людей. Люди ж, як правило, один одного заразити цим не можуть.
Збудник зазвичай виділяється з послідом чи, ще частіше, з сечею. Наприклад, з сечею виділяється лептоспіроз, який вражає нирки. В організм людини він найчастіше потрапляє через рот, з зараженою водою або забрудненою їжею. Не менш небезпечною є туляремія, у якої більше способів поширення, зокрема й через органи дихання.
Частка хворих мишей в місцях поширення зоонозів зазвичай становить 3–5%, але може сягяти і 30–40%, а у вогнищах інфекцій навіть 90%. Але навіть якщо відсоток заражених мишей невисокий, цього цілком може вистачити, щоб заразити людину.
Небезпечним сигналом є також виявлення мертвих мишей, яких нещодавно викосив зооноз. Це означає, що інфекція була дуже потужною, і вона лишається у всіх зонах, які колись відвідували і помітили своїми сечовими мітками чи послідом миші.
Слід бути дуже уважним до симптоматики, бо лікувати ці хвороби вкрай важко, а якщо запустити до крайньої стадії, то в багатьох випадках узагалі неможливо. Тому діє просте правило — краще попередити, ніж долати наслідки.
«Китайський метод» боротьби з мишами та мишонепроникність
Перший спосіб боротьби з мишами — «китайський метод», тобто, умовно кажучи, слід сидіти на березі та чекати, поки повз вас пропливе труп вашого ворога. Тобто слід дочекатися зими — і миші самі зникнуть. Їх виїдять хижаки, вони замерзнуть, вони виголодніють чи ще кудись мігрують. Але це небезпечно, бо поки чекаєш і маєш намір це пережити — миші активно діють і можуть нашкодити, а то й заразити.
Другий варіант — це забезпечувати так звану «мишонепроникність». Щоб її налагодити, слід ліквідувати будь-які атракції для мишей та створити гризунам нездоланні перешкоди для здобування ними бажаного — води, їжі, укриттів, тепла.
Всіх гризунів з екосистеми не забереш, але унеможливити контакт мишей з посудом, їжею та засобами гігієни цілком можливо. Всі харчові продукти мають бути у герметичному непроникному для мишей пакуванні. Для цього є купа можливостей — згодяться будь-які герметичні коробки, судочки, контейнери.
Звичайно, маскуючи фортифікаційні укриття ззовні гіллям, листям, травою, дерном, мохом тощо, солдати самі створюють схованки і для мишей. Але всередині бліндажу слід за можливості дотримуватися чистоти та не захаращувати його.
Протимишачі сили та засоби: рейтинг
Якщо забезпечення мишонепроникності є методом пасивної боротьби, то на перше місце з активних засобів протимишачої боротьби слід поставити котів і кішок. Вони не лише винищують, але й відлякують та дисциплінують гризунів самою своєю присутністю.
На другому місці після «котячих засобів» йде мишача отрута і, нарешті, пастки. Це можуть бути пастки, які вбивають мишу чи ловлять її живою, після чого гризуна можна випустити за межами укриття чи ліквідувати.
Звичайні мишоловки всім добре відомі, тому варто звернути увагу на дуже прості, але водночас надзвичайно ефективні саморобні пастки. Передусім це — ловчі ями, аналоги «вовчої ями», але менші, для мишей, та «мишачий циліндр». Працюють вони за схожим принципом.
«Мишача яма» — це дволітрова ПЕТ-пляшка зі зрізаним дном, вкопана у землю горловиною донизу врівень зі зрізом ґрунту. «Мишачий циліндр» — відкрита з двох боків труба або тубус, покладені на землю, всередину яких варто покласти жмут сухої трави.
Пастки для миші: тактика застосування
До «мишачої ями» чи «мишачого циліндру» слід помістити приманку — щось пахуче. Згодиться шматочок хліба чи навіть поролону або віхтик, змочені соняшниковою олією. Приваблені запахом миші зберуться у таких пастках у значних кількостях.
Пластикову пляшку з мишами потім слід закрити чимось зверху і вийняти з землі, а «мишачий циліндр» подібним чином закрити з обох боків і винести з приміщення чи окопу. Що можна зробити після цього з мишами — пояснювати зайве. Однак до садизму вдаватися неприпустимо.
Є ще також пастки-липучки, загалом вони ефективні, але це також такий дещо садистський метод. Тому як зоолог я рекламувати його не стану, однак з розумінням поставлюся, якщо солдати в умовах війни вдадуться також і до нього.
Нарешті, є також різні електронні засоби, однак щодо них я налаштований максимально скептично. Більшість колег стверджують, що вони, м’яко кажучи, не надто ефективні. До того ж, вони потребують живлення і потенційно можуть шкодити роботі іншого військового обладнання чи зброї, або навіть допомагати ворогу виявляти позиції українських захисників.
Про мишей і про людей, або майже Стейнбек
Про мишей на війні та те, як із ними боротися, є спеціальний розділ «Біота війни та чужорідні види (теріологічна складова)» на сайті Українського теріологічного товариства, тобто наукового товариства українських зоологів, які вивчають ссавців.
У цьому розділі викладено поради та з десяток різних наших інтерв’ю, відео та інші матеріали, які важливо знати. Комусь це про просто цікаво знати, хтось хоче зорієнтуватися в ситуації, але для когось це може виявитися життєво важливим, буквально питанням життя та смерті.
Окопи, миші, баня й борщ від «Хотабича»: один день на позиції ЗСУ. Репортаж АрміяInform
Всім, хто живе у польових умовах, а під час війни це, насамперед, військові, слід пам’ятати про ризики будь-якого контакту з гризунами і дбати про власне здоров’я та гігієну, попереджаючи ризик зараження і створюючи собі такий бажаний мінімальний комфорт.
